ДИВІДЕНД

ДИВІДЕНД (лат. dividendus — те, що слід поділити) — дохід за акцією, джерелом якого є прибуток акціонерного товариства (див. Акціонерне товариство). Виплата доходу може здійснюватися готівкою або акціями щорічно після сплати всіх податків, розрахунків з кредиторами, створення резерву, виплати відсотків за облігаціями (див. Облігація) та інших платежів. Розмір доходів за акціями залежить від величини чистого прибутку (величина його частки, що спрямовується на виплату Д., визначається загальними зборами акціонерів) та кількості випущених акцій. Розмір Д. є фіксованим для привілейованих акцій та змінним для простих (див. Акція). Оскільки у фармацевтичній галузі домінуючою формою підприємницької діяльності є акціонерне товариство, то проблема розробки такої складової загальної політики управління прибутком, як дивідендна політика, відіграє значну роль у реалізації фінансової стратегії підприємства. Метою дивідендної політики ФП у формі акціонерного товариства є оптимізація пропорцій між поточними виплатами Д. і забезпеченням зростання ринкової вартості акцій підприємства в наступному періоді за рахунок капіталізації прибутку. Існує три принципових підходи до формування дивідендної політики: консервативний (залишкова дивідендна політика; політика фіксованих дивідендних виплат); помірний або компенсаційний (політика мінімальних фіксованих дивідендних виплат і залишкового підходу до розподілу прибутку; політика мінімальних фіксованих дивідендних виплат і побічних виплат певним акціонерам); агресивний (політика фіксованого дивідендного виходу; політика зростання дивідендних виплат). Залишкова дивідендна політика будується на необхідності першочергового задоволення інвестиційних можливостей фірми в умовах обмеженості зовнішніх джерел фінансування або їх високої вартості. За умов, коли грошові кошти необхідні для реалізації вигідних проектів (за якими внутрішня норма доходності перевищує вартість капіталу) більше нового капіталу, який надходить у розпорядження фірми, то Д. не сплачуються, увесь чистий прибуток реінвестується, а нестача грошових коштів для реалізації проекту покривається за рахунок додаткової емісії акцій або за рахунок можливого продовження терміну виконання проекту. Якщо грошові кошти, потрібні фірмі для реалізації інвестиційної програми, менші, ніж розмір нового капіталу, то Д. виплачуються за залишковим принципом. Політика фіксованих дивідендних виплат передбачає виплату їх незмінної суми протягом тривалого періоду (за умов високої суми дивідендних виплат вона коригується на індекс інфляції). Як правило, стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється на низькому рівні, що й дозволяє відносити цей тип дивідендної політики до категорії консервативної, для якої характерний мінімальний ризик зниження фінансової сталості підприємства внаслідок недостатності темпів приросту власного капіталу. Політика мінімальних фіксованих дивідендних виплат і залишкового підходу до розподілу прибутку полягає в намірі ніколи не знижувати щорічний розмір дивідендних виплат на акцію шляхом гарантійних виплат невисоких Д. і надбавок за рахунок розподілу прибутку в сприятливі роки. Політика мінімальних фіксованих дивідендних виплат та побічних виплат певним акціонерам сьогодні проводиться багатьма ФП, які функціонують у формі акціонерного товариства. Її головна мета — утримати контроль над акціонерним товариством. Оскільки всі акції одного виду повинні мати однакову дивідендну дохідність, то керівництво корпорації з метою збереження існуючого складу акціонерів та недопущення переходу їх контрольного пакета до стороннього інвестора проводить політику додаткових (побічних) виплат з чистого прибутку окремим групам акціонерів, у більшості випадків неконсолідованих. На приватизованих ФП, особливо на тих, де більша частина акціонерів — це працівники підприємства, відсутність Д. або їх низький рівень є переважною політикою. Зростання поточного доходу акціонерів — працівників підприємства — досягається виплатами у вигляді матеріальної допомоги, додаткових соціальних пільг: безкоштовних санаторних і туристичних путівок, компенсації вартості проїзду до місця роботи, надання безпроцентного кредиту та ін. Такій політиці притаманна низька ліквідність акцій товариства, але завдяки саме їй акціонери тісно прив’язані до корпорації і за умови зміни місця роботи втрачають не тільки поточні доходи, але й можливість приросту капіталу. Політика фіксованого дивідендного виходу полягає в тому, що фірми можуть встановлювати оптимальне значення дивідендного виходу та дотримуватися його. У конкретні роки дивідендний вихід може відрізнятися від оптимального, але в середньому за тривалий період наближатися до нього. Політика зростання дивідендних виплат передбачає стабільне їх зростання з розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендних виплат відбувається за твердо фіксованим відсотком приросту до їх розміру за попередній період. Виплата Д. акціонерам може відбуватися в таких формах: виплата Д. готівкою; виплата Д. акціями; автоматичне реінвестування; викуп власних акцій.

 Посилкіна О.В., Толочко В.М. Фінансова діяльність хіміко-фармацевтичних підприємств / За ред. В.М. Толочка. — Х., 2001; Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. — К., 2003; Фінансовий менеджмент / За ред. проф. Г.Г. Кірейцева. — К., 2002; Copeland T.E., Koller T., Murrin. Unternehmens. Methoden und Strategen fuer eine wertorientierte Unternehmensfnuhrung. — Frankfurt, New York, 1998; Kesselbach St. Krise und Sanierung bei Artiengesellschaften — insbesondere an strafrechtlicher Sicht. — Zuerich: Schulthess, 2001.