ДЕРМАТИТИ

ДЕРМАТИТИ (лат. dermatitеs < грец. derma, dermat[os] — шкіра + -itis) — запальні ураження шкіри, які розвиваються на місці безпосереднього впливу фізичних і/чи хімічних чинників навколишнього середовища. Термін «дерматит» застосовувався раніше також для позначення деяких хвороб шкіри, що не мають безпосереднього відношення до Д. Іноді ним продовжують користуватися (напр. герпетиформний Д., або хвороба Дюринга, Д. пігментний прогресуючий, або хвороба Шамберга, Д. атонічний тощо). Д., які виникають під дією різних хімічних речовин, зокрема ЛП, називають токсидерміями. З метою уточнення поняття «дерматит» запальні ураження шкіри, зумовлені чинниками навколишнього середовища, на відміну від інших уражень шкіри, називають ще контактними Д. Д., що виникають на тлі сенсибілізації організму, є однією з частих форм професійних хвороб шкіри. Найчастіше вони виникають у робітників, що працюють у хімічній, текстильній, нафтопереробній, фармацевтичній та поліграфічній промисловості. Клінічно і гістологічно виявляються у вигляді гострого, підгострого або хронічного запалення. Важливу роль у розвитку Д. відіграє загальний стан організму: порушення функціонального стану нервової системи і ендокринних залоз, хвороби ШКТ і печінки, глистна інвазія, порушення вуглеводного обміну, підвищення в крові вмісту холестерину, активності альдолази, трансаміназ. Хвороби, що передують розвитку Д. (грип, тонзиліт тощо), знижують захисні сили організму і змінюють його реактивність по відношенню до алергенів (розвивається швидше, перебігає гостріше). Сприяє розвитку сенсибілізації також і спадкова схильність до алергічних реакцій, порушення цілості рогового шару епітелію, олужнення поверхні шкіри, яке порушує її бар’єрну функцію і підвищує проникність електролітів, а також висока температура і підвищена вологість повітря.

Загальноприйнятої класифікації Д. немає, однак доцільно класифікувати їх за етіологічними ознаками: Д., спричинені фізичними факторами (механічні або травматичні, від променевого впливу, дії електричного струму та високої або низької температури); Д., викликані хімічними факторами, а також дією рослин. Нерідко Д. спричиняються під дією рослин і фізичних факторів — сонячного світла і тертя. Хімічні речовини в таких рослинах, як кропива, їдкий жовтець, молочай, отрутний бадан, ясенець, кротон, є облігатними подразниками; в інших рослинах, напр. у примулі, отрутному сумасі, герані, рододендроні, часнику, інжирі, високому прангосе, факультативними подразниками, які зумовлюють Д. тільки при наявності сенсибілізації. Деякі рослинні хімічні речовини (в осоці, солодкому борщівнику, пастернаку, дикій горобині, деревії тощо) є фотосенсибілізаторами, що викликають так звані фотофітодерматити. Найчастіше Д. виникає від зіткнення з примулою, отрутним сумахом, жовтцем, борщівником, ясенцем кавказьким, паспалумом, гінкго білоба, інжиром. Професійні Д. можуть бути гострими і хронічними простими, але часто є наслідком сенсибілізації організму. За етіологічними і клінічними ознаками їх можна поділити на такі групи: 1. Спричинені концентрованими неорганічними кислотами (сірчаною, соляною, азотною, плавиковою) та органічними (мурашиною, карболовою, оцтовою), лугами (їдкий натр, їдке калі), солями лужних металів і кислот (кальцинована сода). 2. Від тривалого впливу на шкіру органічних розчинників (ацетону, бензину, гасу, бутанолу, хлороформу, толуолу, ксилолу тощо), тривалого забруднення шкіри продуктами перегонки кам’яного вугілля, нафти (переважно середніх і важких фракцій вуглеводнів — карболової олії, нафталіну, антрацену, піку) або продуктами високотемпературної переробки нафти (смолами, мастилами, мазутами, гудроном). 3. Які виникають при роботі з цементом, зумовлені наявністю в цементі 6-валентного хрому. Для них характерна швидка трансформація Д. в екзему («цементна екзема»). 4. При роботі із синтетичними полімерами (епоксидними, фенолформальдегідними, сечовиноформальдегідними, поліефірними, поліамідними синтетичними смолами і виготовленими на їх основі лаками, фарбами, клями), пластичними масами, синтетичними волокнами і тканинами, штучним каучуком; меншою мірою — з натуральними полімерами (натуральний каучук, каніфоль, деякі бальзами і смоли). 5. Під дією ароматичних аміно- та нітросполук (урсолу, динітрохлорбензолу, азофарби, метолу тощо) нерідко виникає алергічний Д. різного ступеня. 6. Під впливом застосування деяких лікарських речовин зовнішньо у хворих, а також у медперсоналу і працівників, що задіяні у виробництві ліків, частіше алергічного характеру. При парентеральному і пероральному застосуванні антибіотиків спостерігаються уртикарні висипання, а при місцевому — контактний Д. Д. можуть викликати новокаїн, ртуть (у формі білої преципітатної мазі, ртутного пластиру, розчину сулеми — Д. ртутний), хінін та його похідні, сульфаніламіди, аміназин, альдегіди (розчин формальдегіду, гексаметилентетрамін), хризаробін, псоріазин, антипсоріатикум. Від йоду часто виникає простий Д. Рідше його викликають анестезин, лактат етакридину, резорцин, карболова кислота, йодоформ, сірка, фенілсаліцилат, кортикостероїди, препарати бджолиної і зміїної отрути, липкий пластир, вазелін, анілінові барвники. 7. При вживанні косметичних засобів і предметів парфумерії — фарби для волосся та губної помади (тетра- і дибромфлюоресцеїн, азорубін, родамін тощо), театрального гриму, туші для вій, лаку для нігтів, деяких сортів одеколону — можливі запальні, частіше алергічні ураження шкіри. 8. Під дією інсектофунгіцидів (хімічних речовин, які застосовуються для захисту рослин від шкідливих комах і паразитичних грибів), зокрема хлорорганічних сполук (дихлордифенілтрихлоретану, гексахлорану, хлоридану, симазину, пропазину).

 БМЭ. — М., 1977. — Т. 7; Задорожний Б.Я., Петров Б.Р. Довідник з дерматовенерології. — К., 1998; Многотомное руководство по дерматовенерологии / Под ред. С.T. Павлова. — М., 1959–1964. — Т. 1–3; Соколова Т.В., Лопатина Ю.В. Паразитарные дерматозы: чесотка и клещевой дерматит. — М., 2003.