ДЕРЕН СПРАВЖНІЙ

ДЕРЕН СПРАВЖНІЙ (кизил), Соrnus mas L. (лат. соrnu — ріг + mas — чоловік) родини деренових (Соrnасеаe Dumort.); рос. назви: кизил мужской, кизил обыкновенный (тюрк. кизил красный); нар. назви: дерн, кизиль, корне, роговик. Дикий Д.с. росте в Центральній, Південній та Західній Європі, в країнах СНД, які знаходяться на південному заході, на Кавказі, у Криму, Середній та Східній Азії.

Кущ або невелике дерево до 9 м завв., з густою розкидистою кроною. Молоді пагони зеленувато-сірі, з повздовжніми ребрами, старі — вкриті сірою тріщинкуватою корою. Листкові бруньки видовжені, квіткові — кулясті. Листки супротивні прості, яйцеподібні або ланцетні, 6–10 см завд., зелені, загострені з цілими краями, на коротких черешках, укритих, як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки двостатеві, дрібні до 10 мм у діаметрі, золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. У кожному суцвітті 15–25 квіток, оточених спільною чотирилистою обгорткою. Плід — темно-червона, жовта або рожева соковита солодкувато-кисла, трохи в’яжуча кістянка 12–30 мм завд., циліндричної або грушоподібної форми на ніжці. Кісточка тверда, еліптична або веретеноподібна, майже гладенька, з однією або двома насінинами. Цвіте до розпускання листків у березні–квітні, плоди достигають у серпні–вересні. Рослина посухостійка, морозостійка, живе до 250–300 років. В Україні росте переважно у південно-західній частині Правобережжя, Карпатах, Закарпатті, Криму в підліску дубових і грабових лісів, на узліссях і схилах, берегах річок, чагарниках. Часом утворює суцільні зарості. Культивується. Урожай плодів з однієї рослини — до 50–80 кг.

У плодах виявлені вуглеводи (5,11–20,85%): сахароза — 1,07–2,56%, глюкоза, фруктоза, пектин — 0,63–1,44%; органічні кислоти (1,5–4,2%): яблучна, винна, лимонна, бурштинова, гліоксалева; вітаміни: каротиноїди (тетратерпеноїди), аскорбінова кислота (вітамін С) — 50–170 мг%; ефірна олія; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: саліцилова, галова, кавова, хлорогенова, ферулова; флавоноїди (1–5%): катехіни; лейкоантоціани; антоціани: дельфінідин, ціанідин, пеонідин, сальвідин, 3-рамнозилгалактозид і 3-галактозид ціанідину, 3-галактозид дельфінідину, 3-галактозид і 3-робінобіозид пеларгонідину (3-рамнозилгалактозид пеларгонідину); дубильні речовини — 0,13–0,89%; макро- і мікроелементи: K, Mg, P, Fe, Ca, Na, S, Si. У насінні є жирна олія — до 34%; вищі жирні кислоти: пальмітинова, олеїнова, лінолева; дубильні речовини — 8,9%.

Листя Д.с. містить вуглеводи; іридоїди: секологанін — 0,1%, корнін (вербеналін); вітаміни: аскорбінову кислоту, токофероли; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: кавову, похідні галової та елагової кислот; дубильні речовини (7–17,6%): гексагідроксидифенову кислоту; флавоноїди: кверцетин, кемпферол; проантоціанідини: проціанідин. У квітках виявлені іридоїди: корнін; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: похідні галової та елагової кислот; флавоноїди: рутин, ізокверцитрин, кверцитурон (3-β-глюкуронід кверцетину), кверцетин; у корі — вуглеводи; органічні кислоти; іридоїди: корнін; дубильні речовини — до 25%.

У народній медицині використовують плоди, листя, кору, рідше — квітки і коріння Д.с. (має в’яжучу, протицинготну, тонізуючу, антимікробну, протизапальну, жарознижувальну, жовчогінну, сечогінну, загальнозміцнювальну, протималярійну дію). Свіжими або у вигляді відвару плоди Д.с. вживають при шлункових крововиливах, захворюванні на цингу, при анеміях, захворюваннях ВДШ і ШКТ, порушеннях обміну речовин, для підвищення апетиту. Плоди зменшують відчуття спраги при цукровому діабеті. Відвар кори і коренів застосовують при малярії, ревматизмі, зовнішньо — при фурункульозі; настій листя — при захворюваннях шкіри, нирок і печінки, діареї; настоянку квіток, сік і настій плодів — при пропасниці. Свіжу кору використовують у гомеопатії. Плоди протипоказані при підвищеній кислотності шлункового соку. Їстівні у свіжому і переробленому вигляді. Медоносна, пилконосна, кормова і декоративна рослина. Тверда, важка деревина Д.с. придатна для столярних і токарних робіт, кора — для дублення шкір, фарбування їх у жовтий колір.

 Блейз А. Энциклопедия лечебных фруктов и ягод. — М., 1999; Клименко С.В. Кизил. — К., 2003; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Rutaceae — Elaeagnaceae. — Л., 1988.