ЕНЦИКЛОПЕДІЯ

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (грец. enkyklios paideia — навчання за всім колом знань) — наукове або науково-популярне довідкове видання, яке містить найбільш істотну інформацію за всіма (універсальна Е.) або окремими (галузеві Е.) напрямками знань або практичної діяльності. В Е. концентруються погляди на природу й суспільство, відбивається рівень науки, культури та ідеології сьогодення. За структурою розрізняють Е. алфавітні (матеріал розміщений за алфавітом термінів) і систематичні (матеріал розміщений за напрямками, темами). Залежно від обсягу Е. умовно поділяють на великі (декілька десятків томів), стислі та енциклопедичні словники. Кожна Е. має спеціально для неї розроблений тематичний план (розподіл загального обсягу статей за різними дисциплінами й типами). Енциклопедичні статті можуть бути таких типів: оглядові статті (напр. Технологічна Е. в 3 т., 2000 р., США), довідкові статті (ЮЕ. в 6 т., Україна), статті тлумачні, що містять лише дефініції термінів, і статті-посилання. Перші два типи статей відрізняються переважно за обсягом, містять основну інформацію з викладеного питання та перелік літератури для отримання більш широкої та глибокої інформації. Значне місце в Е. займають ілюстровані матеріали. Тенденція розвитку універсальних багатотомних Е. визначилася в середині ХХ ст. у зв’язку з інтенсивним розвитком науки й техніки та необхідністю приділення більшої уваги розвитку нових напрямків. Разом з цим розширюється словник та зменшується обсяг статей в Е., скорочуються терміни її перевидання. Для доповнення Е. новою інформацією видаються енциклопедичні щорічники та енциклопедичні журнали.

Слово «енциклопедія» вперше зустрічається в 1620 р., хоча видання енциклопедичного характеру відомі зі стародавніх часів. У нашому розумінні до перших Е. слід віднести французьку Е., яка вийшла за ред. Д. Дідро та Ж.Л. Д’Аламбера, англійську Е., яка витримала понад 15 видань, Велику радянську Е. (було розпочато в 1926 р.; останній, 66-й том, вийшов у 1947 р.). У 70-ті роки ХХ ст. вийшли 20 галузевих Е.: технічна (1927–1936), медична (1928–1936), літературна (1929–1939), філософська (1960–1970) та ін. Видання Фармацевтичної Е. вперше планувалося розпочати у 1929 р. (10 томів), потім — у 1948–1949 рр. (5 томів), далі робилися спроби у 1980-ті роки, але вона так і не побачила світ. Лише в 1960 р. видавництво медичної літератури спромоглося видати «Енциклопедичний словник аптечного працівника» в одному томі. Він містив найнеобхіднішу інформацію, орієнтовану на працівників аптек. Редакційна колегія словника обмежилася коротким поясненням окремих термінів, необхідних для аптечних працівників, при відсутності медичної термінології.

У фармацевтичній діяльності, завжди напруженій і терміновій, немає часу на пошук необхідної інформації, розпорошеної в чисельних літературних джерелах. Відомості з усіх невідкладних питань повинні бути в одному виданні і в такій формі, щоб компетентну довідку можна було отримати з максимальною швидкістю. Таке видання було вперше підготовлене науковцями фармацевтичної галузі до VI Національного з’їзду фармацевтів України та 200-річчя НФаУ в 2005 р. У Фармацевтичній Е. понад 3 тис. статей, присвячених шістьом основним складовим фармації, які були визначені V Національним з’їздом фармацевтів України (1999 р.). Значна частина термінів в енциклопедичний обіг була введена вперше. Таким чином, з виходом у світ ДФУ (2000 р.) та Фармацевтичної Е. (2005 р.) були започатковані довідково-науково-правові видання, які з вдячністю зустріла фармацевтична спільнота.

БСЭ. — М., 1978. — Т. 30; Энциклопедический словарь аптечного работника. — М., 1960.