ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ

ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЯ (лат. electrocardiographia < грец. elektron — бурштин + kardia — серце + grapho — пишу) — метод графічної реєстрації змін різниці потенціалів серця (або електрорушійної сили — ЕРС), які виникають під час збудження (деполяризації) міокарда та продовжуються в середньому 0,26–0,36 с. Реєстрацію здійснюють за допомогою електрокардіографів одноканальних, які записують послідовно одне відведення за іншим, або багатоканальних, які записують відразу кілька відведень.

elektrokardiografia_1.ai

Рисунок. ЕКГ: зубець P — збудження передсердь; зубець Q — деполяризація міжшлуночкової перегородки; зубець R — поширення збудження по основі шлуночків; зубець S — повне охоплення збудженням шлуночків; зубець Т — реполяризація міокарда

Відведення біопотенціалів серця з певних ділянок поверхні тіла людини виробляється за допомогою електродів, співвідношення яких один з одним або з електрокардіографом формує систему електрокардіографічних відведень. Зазвичай використовують 12 відведень — 3 стандартних (I, II, III) і 3 посилених однополюсних (aVR, aVL, aVF) від кінцівок та 6 грудних однополюсних (V1–6).

elektrokardiografia_2.eps

Відведення від кінцівок дають можливість характеризувати ЕРС серця у фронтальній площині, грудні — у горизонтальній. У разі припущення наявності гіпертрофії правого шлуночка застосовують додаткові грудні відведення V6R-V3R, для виявлення гіпертрофії лівого шлуночка на фоні переважаючої гіпертрофії правого шлуночка використовують відведення V7 (електрод по лівій задній пахвовій лінії). Для виявлення легеневої гіпертензії використовують «високі» грудні відведення (V12, V22), що реєструють за тими ж лініями, що й звичайні грудні відведення, але на два міжребер’я вище. Часто в клінічній практиці застосовують двополюсні грудні відведення за Ньобом. При записі цих відведень електроди розміщують у трьох точках грудної клітки. Ці відведення більш чутливі порівняно з відведеннями від кінцівок, зручні при проведенні проб з фізичним навантаженням. Е. має велике значення при діагностиці гіпертрофії міокарда передсердь та шлуночків, різного виду порушень ритму та провідності: передсерцеві та шлуночкові екстрасистолії, тахікардія пароксизмальна, атріовентрикулярні блокади різного ступеня, блокади ніжок передсердно-шлуночкового пучка, різні електрокардіографічні синдроми. Порушення електрокардіограми відзначають при міокардитах, перикардитах, гіпоксії міокарда, порушенні обміну електролітів, при терапії препаратами наперстянки, хінідином тощо.

Здоровье матери и ребенка: Энциклопедия / Под ред. акад. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.