ТЮТЮН

ТЮТЮН (Nіcotіana L.) належить до родини пасльонових Solanaceae і налічує близько 70 видів одно- та багаторічних трав’янистих рослин і чагарників. Більшість видів ростуть у Південній Америці, 9 видів зустрічаються в Мексиці й Північній Америці, 15 — в Австралії та на островах південної частини Тихого океану. Родова назва Nіcotіana дана рослині К. Ліннеєм на честь французького дипломата та лікаря Ж. Ніко, який у ХVІ cт. надіслав Т. та його насіння до Парижу в подарунок королеві. Видова назва tabacum, латинізована від іспанської tabacсо, походить від назви американських індіанців. Найбільш відомі види: Т. клейкий (N. glutіnosa) і Т. запашний (N. suaveolens), як декоративні види вирощують Т. крилатий, або афінський (N. alata), та Т. лісовий (N. sylvestrіs). Т. вузьколистий (N. angustifolia) має великий вміст нікотину і культивується в багатьох країнах. Широко культивують Т. справжній, або віргінський (N. tabacum), та Т. сільський, або махорку (N. rustіca). Більшість сортів Т., що використовуються для вироблення якісної продукції, були виведені із цих двох основних видів.

Т. справжній є однорічною залозисто-опушеною рослиною. Коренева система стрижнева. Стебло прямостояче, опукло-ребристе, ближче до верхівки гіллясте, завв. 1–2 м. Листки завд. до 90 см, чергові, овальні або яйцеподібні, цілокраї, загострені на верхівці, тонкі, зеленого або жовтувато-зеленого кольору, з наркотичним запахом, неприємним гірким смаком. Прикореневі — зібрані в розетку з довгими крилатими черешками, стеблові — сидячі. Квітки великі, запашні рожеві, фіолетові або білі, в китицях, що розташовані на верхівках стебел. Віночок зрослопелюстковий з відгином 5 пелюсток. Плід — коробочка із численним дуже дрібним насінням неправильної опукло-овальної форми, з шорсткою поверхнею брунатного кольору. У дикорослому стані рослина не зустрічається. Т. сільський, або махорка, відрізняється черешковими листками і дрібними дзвоникуватими жовтими віночками.

Т. вирощують більш ніж у 100 країнах світу, головними з яких є Китай, США, Індія, Бразилія, Туреччина й Росія. Щорічно у світі виготовляється близько 7 млн тонн висушеного Т. Збір урожаю Т. починають через 4–6 міс після висадження. Зрізують окремі листки або цілі рослини. Сировину розвішують для сушіння, яке необхідне для поліпшення аромату й пальних властивостей Т. Після сушіння листки ферментують. Ферментація — це природна зміна хімічного складу Т. у процесі його витримування під пресом у теплому місці. Час ферментації суворо визначений, температура — не вище 50 °С. Після ферментації Т. знов висушують і відпаровують, щоб уникнути ламкості. Сортовані за якістю, розміром і кольором листки відправляють для подальшої обробки.

Духмяність Т. залежить від присутності ефірної олії (до 1,5%), ароматичність — від наявності смолистих речовин (до 6%). Його хімічний склад може змінюватися з віком і ярусністю листків, залежно від видових особливостей, під впливом ґрунтових, кліматичних і агротехнічних умов.

Азотисті речовини Т. представлені алкалоїдами та білковими речовинами. Головним алкалоїдом є нікотин. Нікотин міститься у всіх частинах рослини, крім достиглого насіння. Найбільша його кількість (до 6%) накопичується в листках. У невеликих кількостях наявні алкалоїди: норнікотин і анабазин. У листках є ароматичні сполуки — флавоноїди (похідні кемпферолу й кверцетину), кумарини (скополін). Серед органічних кислот знайдені яблучна, лимонна, щавлева, хлорогенова, у невеликих кількостях містяться мурашина, оцтова й масляна кислоти. Іншими складовими є альбуміни, камеді й неорганічні сполуки. Нікотин — метил-2-(3-піридил)-піролідин — безбарвна масляниста рідина з пекучим смаком, без запаху, добре розчиняється у воді й органічних розчинниках. На повітрі окиснюється: забарвлюється в коричневий колір і набуває характерного запаху. Нікотин — сильна отрута, яка легко всмоктується слизовими оболонками. При курінні утворюються піридин, фурфурол, колідин, ціанисто-воднева кислота, чадний газ та ін. Отруйний ефект куріння Т. дають саме ці сполуки. Токсична доза нікотину, яка гальмує діяльність нервової системи людини, становить 50–100 мг.

У сучасній медицині Т. та його алкалоїди майже не використовуються. Їх застосування обмежене галеновими препаратами та жувальною гумкою для відвикання від куріння; в Європі — гомеопатичними ліками при морській хворобі, епілепсії та як знеболювальне; в Китаї — як антигельмінтний засіб. У ветеринарії Т. іноді застосовують для лікування паразитозів. У сільському господарстві 40% водний розчин сульфату нікотину або водну витяжку рослини використовують як інсектицид. У промисловості із листків Т. одержують лимонну й нікотинову кислоти, а з нікотину — нікотинамід (вітамін РР).

Андреева Т.И., Красовский К.С. Табак и здоровье. — К., 2004; Богданов И. История табака. — М., 2007; Лекарственные свойства сельскохозяйственных растений / Под ред. М.И. Борисова. — Минск, 1974; Палов М. Энциклопедия лекарственных растений. — М. — 1998.