ТОНУС

ТОНУС (грец. tonos — напруження) — постійна (фонова) активність нервових центрів, деяких тканин і органів, що забезпечує їх готовність до дії. Т. — один із проявів гомеостазу в організмі й одночасно один із механізмів його підтримання. Так, сталість Т. гладких м’язів стінок артерій є однією з умов підтримання АТ на гомеостатичному рівні. На практиці звичайно виділяють Т. нервових центрів, Т. скелетних і Т. гладких м’язів, зумовлений припливом імпульсів з відповідних рецептивних полів висхідними активуючими впливами ретикулярної формації. Нейронам ретикулярної формації властива стійка імпульсна фонова активність, пов’язана з високою хімічною чутливістю мембрани її клітин і конвергенцією колатералей від великої кількості сенсорних шляхів. Тому, як правило, вплив ретикулярної формації на інші структури має тонічний характер. Усі м’язи ніколи не бувають цілком розслабленими, у них зберігається певне напруження — м’язовий Т. Такий стан м’язової тканини супроводжується зміною її біоелектричних характеристик і незначним скороченням, що визначається характером механічних параметрів м’яза (тобто її в’язкості, пружності, ненавантаженій довжині, опору, який м’яз чинить розтяжному зусиллю тощо). Т. скелетних м’язів має рефлекторну природу. Т. гладких м’язів забезпечується двома механізмами: міогенним і нейрогуморальним. Тонічні скорочення гладких м’язів можуть продовжуватися тривалий час на низькому енергетичному рівні, відрізняючись тим самим від фазних скорочень скелетних м’язів, що пояснюється неоднаковою структурою міофібрил різних видів м’язової тканини. При оцінці Т. різних судин вживають терміни «артеріальний Т.», «венозний Т.», «лімфатичний Т.». Особливістю деяких гладком’язових клітин стінок судин є їхня здатність до спонтанної активності й поширення збудження від клітини до клітини. Ця особливість гладких м’язів забезпечує базальний Т. судин, що підтримує їх у стані певного напруження при відсутності зовнішніх (нервових чи гуморальних) впливів. Впливи, що знижують рівень мембранного потенціалу (напр. механічне розтягання чи набрякання клітин), підвищують частоту спонтанних розрядів і амплітуду скорочення гладких м’язів. Наявність двох механізмів (міогенного і нейрогуморального), що зумовлюють Т. судин, створює умови для підтримання певного рівня системного АТ, а також для швидкого місцевого перерозподілу кровотоку у зв’язку з потребами організму, що змінюються.

БМЭ. — М., 1985. — Т. 25; Словарь физиологических терминов / Под ред. О.Г. Газенко. — М., 1987.