ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ

ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ (грец. therme — жар, тепло + лат. regulare — направляти, упорядковувати). Живий організм постійно продукує тепло, що йде на нагрівання тіла. В основі так званого теплового балансу лежать процеси теплопродукції і тепловіддачі, що називаються Т. Для людини характерні незначні коливання температури тіла. Добові коливання температури тіла людини не перевищують 0,5–0,7 °С: ранкова температура (зміряна в паховій западині) становить 36,1–36,6 °С, денна — близько 36,6–36,9 °С. Підвищення температури тіла >37,5 °С називають лихоманкою, що свідчить про наявність патологічних процесів в організмі. Зниження температури тіла <36 °С вказує на гальмування окисно-відновних процесів, нездатних компенсувати втрати тепла в зовнішнє середовище. Температура тіла людини визначається балансом двох процесів: накопичення й віддачі тепла. В умовах надмірного теплотворення (чи нагрівання тіла з боку зовнішнього середовища) і недостатньої тепловіддачі розвивається гіпертермія, що закінчується при температурі 42 °С тепловою смертю. В умовах переохолодження, яке не може компенсувати теплотворення і зменшення тепловіддачі, настає гіпотермія, а при температурі 30–33 °С зникають ознаки життя — холодова смерть. Сталість температури тіла у людини може зберігатися лише за умови рівності теплотворення й тепловтрати всього організму. Це досягається за допомогою фізіологічних механізмів Т. Т. проявляється у формі взаємопоєднання процесів теплотворення та тепловіддачі, регульованих нейроендокринними механізмами. Т. прийнято поділяти на хімічну й фізичну. Хімічна Т. здійснюється шляхом зміни рівня теплотворення, тобто посилення чи послаблення інтенсивності обміну речовин у клітинах організму. Фізична Т. здійснюється шляхом зміни інтенсивності віддавання тепла. Хімічна Т. має важливе значення для підтримання сталості температури тіла як у нормальних умовах, так і при зміні температури навколишнього середовища. У людини посилення теплотворення внаслідок підвищення інтенсивності обміну речовин відзначається, зокрема, тоді, коли температура навколишнього середовища стає нижчою за оптимальну температуру чи зони комфорту. Для людини в звичайному легкому одязі ця зона знаходиться в межах 18–20 °С, а без одягу — 28 °С. Найбільш інтенсивне теплотворення в організмі відбувається у м’язах. Навіть якщо людина лежить нерухомо, але з напруженою мускулатурою, інтенсивність окисних процесів, а разом з тим і теплотворення підвищуються на 10%. Невелика рухова активність веде до збільшення теплотворення на 50–80%, а важка м’язова робота — на 400–500%. У хімічній Т. значну роль відіграють також печінка і нирки. Звільнення енергії в організмі відбувається за рахунок окисного розпаду білків, жирів і вуглеводів, тому всі механізми, що регулюють окисні процеси, регулюють і теплотворення. Фізична Т. здійснюється шляхом змін віддавання тепла організмом. Особливо важливого значення вона набуває для підтримання сталості температури тіла під час перебування організму в умовах підвищеної температури навколишнього середовища. Тепловіддача здійснюється шляхом тепловипромінювання (радіаційна тепловіддача) чи конвекції, тобто руху і переміщення нагрітого теплом повітря, теплопроведення, тобто віддавання тепла речовинами, що безпосередньо стикаються з поверхнею тіла, і випаровування води з поверхні шкіри та легень. Для людини за звичайних умов втрата тепла шляхом теплопроведення має невелике значення, тому що повітря й одяг є поганими провідниками тепла. Радіація, випаровування та конвекція проходять із різною інтенсивністю залежно від температури навколишнього середовища. У людини в стані спокою при температурі повітря близько 20 °С і сумарній тепловіддачі 419 кДж (100 ккал)/год шляхом радіації втрачається 66%, випаровування води — 19%, конвекції — 15% тепла. При підвищенні температури навколишнього середовища до 35 °С тепловіддача за допомогою радіації та конвекції стає неможливою, і температура тіла підтримується на сталому рівні винятково за допомогою випаровування води з поверхні шкіри й альвеол легень.

Словарь физиологических терминов / Под ред. О.Г. Газенко. — М., 1987; Фізіологія з основами анатомії людини / За ред. Л.М. Малоштан. — Х., 2003.