ЛОБОДА

ЛОБОДА — Сhenopodium L. (грец. chenos — гусак + podion — ніжка, за формою листя) — рід однорічних або дворічних, рідко — багаторічних трав; рос. назва: марь. В Україні росте 23 види Л., в основному це бур’янові рослини. Найпоширеніші види: Л. біла — Ch. album L., Л. запашна — Ch. botrys L., Л. червона — Ch.rubrum L., у Західному регіоні часто відзначають Л. доброго Генріха — Ch. bonus-henricus L. Один із культурних видів лободи — Л. кіноа — Ch. quinoa, ще з первісних часів вирощується туземним населенням Південної Америки в горах на висоті до 4000 м над рівнем моря як хлібна рослина.

Л. — трава 10–100 см завв., гола чи вкрита борошнистою поволокою. Листки чергові, плоскі, частіше — розсічено-зубчасті. Квітки в клубочках, зазвичай маточково-тичинкові, з зеленою оцвітиною, трав’янистою, зрідка — соковитою. Тичинок зазвичай 5. Тичинкові нитки майже завжди вільні, лише зрідка зростаються основами в м’ясистий диск. Приймочок 2, рідко — 3–5. Плоди з плівчастим оплоднем, який легко руйнується.

Трава Л. білої містить алкалоїди, бетаїн, ліпіди, щавлеву кислоту, флавоноїди, оксикоричні кислоти (ванілінова, ферулова), вітаміни (В1, В2, С, Е), каротиноїди, барвники, ефірну олію, сапоніни, стероїди (ситостерин). У насінні є жирна олія (4,9–9,1%), тритерпенові сапоніни і незначна кількість алкалоїдів. Інші дикорослі види Л., що трапляються в Україні, мають хімічний склад, близький до Л. білої, але відрізняються дещо іншим вмістом і співвідношенням його компонентів.

Насіння Л. кіноа містить до 19% протеїну, понад 47% крохмалю, до 5% жиру. В Європі Л. кіноа як хлібна рослина не поширилась, оскільки насіння цього виду, як майже всіх лободових, містить гіркий сапонін, його перед вживанням в їжу треба добре вимочувати. Тривале вживання насіння спричиняє виведення надмірної кількості азоту, захворювання нервової системи та органів травлення, менорагію та аборти.

Експериментально доведено, що Л. біла має антибактеріальні та естрогенні властивості. У вітчизняній та зарубіжній народній медицині використовують траву та насіння Л. білої що має протизапальну, болетамувальну, седативну, відхаркувальну, проносну, сечогінну і протиглистну дію. Всередину настій трави приймають при бронхітах, туберкульозі легень, гастралгії, виразковій хворобі, запаленні та спазмах органів травлення, метеоризмі, хворобах печінки і селезінки, при неврастенії, істерії, мігрені, паралічах, судомі, гіпергідрозі та золотусі. Зовнішньо настій Л. білої використовують при карієсі зубів, дерматитах та інших захворюваннях шкіри, проти укусів комах. Припарки з трави мають болезаспокійливу дію й рекомендуються при ревматизмі та радикуліті, при мозолях тощо. Порошком із сухого листя присипають запрілості у дітей. Сік рекомендують при істерії й тепловому ударі. Свіже листя має протицинготну дію. До лікувально-профілактичного раціону рекомендується включати салати з молодого листя Л. білої. В народній медицині свіжий сік трави та відвар коренів Л. доброго Генріха та Л. червоної використовують для лікування пухлин.

Лікарські рослини./ Відп. ред. А.М. Гродзінський. — К.,1992; Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. — К., 2001; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Magnoliaceae — Limoniaceae. — Л., 1985.