ЛІКАРСЬКА АЛЕРГІЯ

ЛІКАРСЬКА АЛЕРГІЯ (грец. allos — інший + ergon — робота, дія) — реакція організму у відповідь на дію ЛП, яка має певний клінічний перебіг: дерматит, анафілактичний шок, бронхіальна астма, алергічний риніт, кон’юнктивіт тощо.

Л.а. у структурі ускладнень фармакотерапії (чи алергічної дії ЛП), за даними ВООЗ, становить майже 71%. Алергічні реакції на ЛП мають кілька важливих особливостей, що відрізняє їх від інших видів побічної дії. По-перше, це невідповідність фармакологічних властивостей ЛП клінічним проявам після його введення — один і той самий препарат може мати різні прояви реакції і, навпаки, різні ЛП можуть виявляти однакові ефекти. По-друге, на фоні сенсибілізації часто навіть мінімальна кількість лікарської речовини може викликати алергічну реакцію. У більшості випадків імунологічні механізми алергічної реакції вивчені недостатньо. Тому найчастіше у клінічній практиці доводиться застосовувати симптоматичну фармакотерапію, у складі якої використовують практично всі групи ЛП, оскільки за своїми фармакодинамічними властивостями вони впливають на різні ланцюги патологічного процесу. Так, препарати глюкокортикоїдів мають, насамперед, імунодепресивну і протизапальну дію, протигістамінні ЛП (лоратадин, дифенгідромін) блокують Н1-гістаміночутливі рецептори, адреноміметики (епінефрин) впливають на взаємозв’язок інших реакцій і нейрогуморальних ефектів автономної нервової системи тощо. Л.а. досить розповсюджена і становить від 3,7% до 6,4% на 1000 населення. У США на Л.а. хворіють близько 1–2% населення.

Механізм алергічних реакцій на лп різноманітний і складний. Розрізняють справжні та псевдоалергічні реакції. В основі перших лежать імунологічні реакції того чи іншого типу, взаємодія ліків як алергенів з антитілами, що належать до імуноглобулінів класів Е, G, М, або із сенсибілізованими лімфоцитами. Після такої специфічної взаємодії відбувається вивільнення чи утворення з подальшим вивільненням медіаторів алергії негайного чи уповільненого типу (патохімічна стадія). Потім розвиваються патологічні процеси, які лежать в основі клінічних проявів Л.а. Псевдоалергічні реакції на лп в основі свого патогенезу не мають імунологічної стадії. Ці реакції не відзначаються взаємодією лікарської речовини із розпізнавальними імунологічними структурами. Найбільш важливим механізмом псевдоалергічних реакцій на ЛП є вивільнення під дією лп гістаміну та інших медіаторів алергії із лаброцитів (тучних клітин) і базофілів крові, активація препаратом компонентів системи комплементу, вплив на шляхи метаболізму арахідонової кислоти і на кінінову систему організму. Крім того, розвиток псевдоалергічних реакцій залежить від властивостей уведеного лп — лібератора гістаміну, напр. антибіотик поліміксин, кровозамінник декстран, рентгеноконтрастні препарати, протеази (трипсин, хімотрипсин) — від генетичних факторів, які впливають на метаболізм препарату, а також від наявних патологічних змін у різних органах і системах організму (порушення функції печінки, ШКТ, ЦНС та ін.).

Л.а. в основному викликають такі групи препаратів: повноцінні антигени — ксеногенні сироватки та імуноглобуліни, які вводять із лікувальною чи профілактичною метою, деякі гормони (адіурекрин, кортикотропін, інсулін); проте більша частина ліків або продуктів їх метаболізму в організмі є гаптенами; β-лактамні антибіотики групи пеніциліну — найбільш вивчена і типова група лікарських алергенів, які викликають переважно справжні алергічні реакції (реакції виникають під впливом кон’югатів, продуктів метаболізму); сульфаніламіди (відомі дані про можливість справжніх алергічних реакцій, у деяких випадках JgE-залежний анафілактичний або реагіновий тип); переважно контактні сенсибілізатори, які викликають алергічний дерматит (аміноглікозиди, формальдегід, сполуки металів, бензокаїн, нітрофуранові препарати та ін.).

Більшість груп інших лп викликає псевдоалергічні реакції (рентгеноконтрастні препарати, плазмозамінні розчини, які містять декстран, похідні піразолону, антибіотики різних груп). Клінічна картина характеризується розвитком алергічних реакцій негайного та уповільненого типу: анафілактичного шоку, гострої кропив’янки чи ангіоневротичного набряку, бронхоспазму, картини, яка нагадує сироваткову хворобу, контактних алергічних дерматитів та ін. Для «справжньої» Л.а. характерний високий ступінь сенсибілізації, напр. загальновідомі випадки досить високої чутливості до препаратів групи пеніцилінів. Алергічні реакції при Л.а. виникають не на один конкретний препарат, а на групу, яка викликає перехресні реакції за рахунок антигенної спорідненості метаболітів та їх кон’югатів, які утворюються в організмі. В інших випадках загальними є аналогічні шляхи дії ліків на патохімічні процеси (напр. на метаболізм арахідонової кислоти). Діагноз установлюють переважно на основі клінічної картини, типової для алергічних реакцій, ретельно зібраного алергологічного анамнезу. Лабораторна діагностика пов’язана з багатьма труднощами, викликаними різноманітністю патогенетичних механізмів. Наявність псевдоалергічних реакцій на препарати певної групи викликає потребу в імунологічній діагностиці. Лабораторні тести можуть бути інформативними лише при справжній Л.а. з урахуванням типу алергічної реакції та при застосуванні адекватного препарату лікарського алергену в серії досліджуваних концентрацій. При алергії негайного типу застосовують радіоалергосорбентний тест, імуноферментний тест, базофільний тест деструкції тучних клітин, реакції специфічного вивільнення гістаміну; при алергії сповільненого типу — реакцію гальмування міграції лейкоцитів у різноманітних її варіантах. Запропоновано реакцію гальмування природної міграції лейкоцитів у порожнину рота для виявлення алергії різних типів і механізмів. Алергічні тести на шкірі з ЛП не рекомендуються через неспецифічну дію більшості препаратів. Щодо справжніх лікарських алергенів (група пеніциліну), проби з ними потенційно небезпечні для хворого. Припустимі лише аплікаційні тести з контактними сенсибілізаторами. Алергічні реакції слід диференціювати з ускладненнями лікарської терапії, пов’язаними з токсичною дією введених речовин, їх передозуванням, небажаними побічними ефектами.

Зборовский А.Б., Тюренков И.Н. Осложнения фармакотерапии. — М., 2003; Клиническая иммунология и аллергология / Под ред. Л. Йегера. — М., 1986. — Т. 2; Пыцкий В.И., Адрианова Н.В, Артомасова А.В. Аллергические заболевания. — М., 1984; Фармакологія / І.С. Чекман, Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін. — К., 2001.