ЛІДЕРСТВО

ЛІДЕРСТВО (англ. leader < lead — вести) — тип управлінської взаємодії, що визначає

здатність впливати на індивідуумів (або їх групи) з метою спонукання їх до досягнення мети. Якщо керівник фармацевтичної організації (директор фармацевтичної фірми, завідувач аптеки тощо) є ефективним лідером, то колектив підлеглих працює скоординовано, успішно досягає мети. Особливостями Л. для керівників у фармацевтичній галузі є обов’язковість урахування соціальних, психологічних, етичних аспектів обслуговування споживачів (відвідувачів аптеки, хворих); ділових, економічних, комерційних особливостей взаємодії з виробниками ліків та оптовими фармацевтичними посередниками; інформаційних і консультативних взаємозв’язків з лікарями, формування відповідних рис у роботі підлеглих шляхом застосування необхідного підходу до Л. або їх комбінацій. Найбільш відомі три підходи до вивчення Л.: з позиції лідерських якостей, поведінський та ситуаційний. Підхід з позиції лідерських якостей (або теорія «видатних людей») передбачає визначення ефективного Л. на підставі інтелектуальних, емоційних, особистісних, ділових якостей лідера. Недоліком підходу є складність практичного застосування у зв’язку з відсутністю однакового набору якостей для всіх ефективних керівників. Цей підхід визначив подальший розвиток лідерських концепцій. Поведінський підхід (або концепція лідерської поведінки) створив основу для класифікації стилів керівництва (див. Стиль керівництва). Згідно з цим підходом ефективність Л. визначається не особистими якостями керівника, а його поведінкою щодо підлеглих. Найбільш відомими концепціями цього типу є теорія «Х» і теорія «У» Дугласа МакГрегора, дослідження Курта Левіна, системи управління Ренсса Лайкерта, управлінська сітка «ГРІД» Блейка і Мутона. Теорії поведінського підходу зробили значний внесок у розвиток Л., але не дали відповіді на запитання про зв’язок Л. з ефективністю, продуктивністю та задоволеністю; ці недоліки з’ясував і подолав ситуаційний підхід (див. Ситуаційний підхід). Лідерська поведінка повинна бути різною в різних ситуаціях, тобто керівник — лідер фармацевтичної організації — має поводити себе по-різному залежно від ситуаційних факторів (складності завдання, стосунків між керівником і колективом, обсягу повноважень, вимог і впливу зовнішніх чинників, ступеня зрілості та мотивованості підлеглих тощо). Найбільш відомими концепціями ситуаційного Л. є модель ситуаційного Л. Фідлера, ситуативна модель керівництва Херсі та Бланшара, модель шлях–мета Мітчела та Хауса, модель прийняття рішень керівником Врума — Йєттона — Яго, континуум лідерської поведінки Танненбаума — Шмідта, модель Стінсона — Джонсона. Сучасний розвиток вивчення Л. полягає в концепціях атрибутивного Л. (причинно-наслідковий підхід до вивчення Л.), харизматичного Л., перетворювального (реформаторського) Л. Ці концепції концентруються на здатності лідера створювати нове бачення рішення проблеми та, використовуючи власну харизму, надихати послідовників і викликати в них ентузіазм до дій стосовно досягнення мети (див. також Неформальний лідер).

Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. — М., 1999; Кабушкин Н.И. Основы менеджмента. — Минск, 1996; Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М., 1992.