ЛАВАНДА ВУЗЬКОЛИСТА

ЛАВАНДА ВУЗЬКОЛИСТАЛАВАНДА ВУЗЬКОЛИСТА (Л. лікарська, Л. справжня, Л. колоскова), Lavandula angustіfolіa Mіll. = L. offіcіnalіs = L. vera = L. spіca L. (лат. lavare — мити; verus, a, um — справжній; spіca — колос) — вічнозелений напівкущ родини ясноткових Lamіaceae; рос. назви: Л. узколистная, Л. лекарственная, Л. настоящая, Л. колосковая. Рід Lavandula нараховує близько 28 видів, поширених головним чином у Середземномор’ї, але їх ареал простягається до Сомалі в Африці та до Індії. Культивується у Криму, Молдові, Грузії, Краснодарському краї Росії.

Дуже розгалужений, сірувато-опушений, кулеподібної форми з численними пагонами (300–1000) ароматний напівкущ 60–90 см завв. Листки супротивні, сидячі, лінійні чи лінійно-ланцетні 2–6 см завд., 2–6 см завш., із загорнутими донизу краями, молоді — сірувато-зелені, старіші — зелені, опушені зісподу залозистими волосками. Квітки зібрані кільцями, що утворюють верхівкові переривчасті колосоподібні суцвіття. Віночок двогубий блакитний, фіолетовий, світло-синій, рідко білий, чашечка — трубчаста фіолетова чи блакитно-сіра, густо опушена зірчастими волосками і залозками. Плід — цинобій, що розпадається на 4 ереми (горішки). Цвіте у червні–липні, насіння дозріває в серпні–вересні.

Як ЛРС використовують квітки Л.в. — Flores Lavandulae, рідше траву — Herba Lavandulae. До фармакопей 16 країн світу увійшли квітки або трава Л.в. як офіцинальна сировина. Траву зрізають через 1–1,5 тиж після початку цвітіння, зв’язують у снопики, швидко сушать, обмолочують, квітки відокремлюють від стебел. Зі свіжозібраних суцвіть перегонкою з водяною парою на заводах отримують етерну олію (Oleum Lavandulae), яка в Україні є офіцинальною сировиною.

Усі частини Л.в. містять етерну олію: свіжі суцвіття — 0,8–1,2%, листки — 0,37%, стебла — 0,19%. У квітках є урсолова кислота; кумарини: бензо-α-пірон і метиловий етер умбеліфрону — герніарин; флавоноїди: лютеолін, акацетин, вітексин; фенілкарбонові, жирні та органічні кислоти; дубильні речовини і каротиноїди. Головною складовою етерної олії є естери спирту ліналоолу і кислот: оцтової, масляної, валеріанової та капронової; виявлені гексенілбутират, лавандуліл-, гераніл-, терпініл- і нерилацетати, гераніол, нерол, лавандулол, аміловий спирт, ліналілмоноксид, борнеол, куміновий спирт, цитраль, коричний і валеріановий альдегіди, цинеол, α-пінен, оцимен, α-феландрен, камфен, α- і β-каріофіленоксид, бісаболен і цедрен.

Квітки Л.в. мають діуретичну, холеретичну, спазмолітичну, седативну дію, покращують мозковий кровообіг. У народній медицині вони застосовуються при серцево-судинних захворюваннях, мігрені, неврастенії, безсонні, нирковокам’яній хворобі, пієлонефриті, для загоювання ран, стимулювання травлення, для ванн — при запаленні суглобів, при невралгіях, травмах, вивихах і паралічах. Листя і суцвіття увійшли до БТФ (мають вітрогінну і спазмолітичну дію). Лавандова олія має антисептичну і бактерицидну властивість. Її використовують зовнішньо при гнійних ранах, захворюваннях шкіри і невралгіях. Спиртовий розчин олії входить до складу аерозольного препарату Лівіан, який застосовують при лікуванні опікових ран. Етерна олія широко вживається в ароматерапії, разом з іншими оліями вона входить до фітокомпозицій, які рекомендують для використання в ергономіці, парфумерно-косметичному виробництві, лікеро-горілчаній і лакофарбовій промисловості. Квітки Л.в. використовують як пряність у кулінарії, як репеленти. Рослину використовують у гомеопатії. Хороша нектароносна рослина. Лавандовий мед вважають цілющим.

Дудченко Л.Г., Козьянов А.С. Пряные ароматические и пряно-вкусовые растения. — К., 1989; Жизнь растений: В 6 т. / Под ред. А.Л. Тахтаджана. — М., 1981. — Т. 5, Ч. 2; Лекарственные свойства сельскохозяйственных растений / Под ред. М.И. Борисова. — Минск, 1974; Полуденный Л.В., Сотник В.Ф., Хлапцев Е.Е. Эфиромасличные и лекарственные растения. — М., 1979; Фитонциды в эргономике / А.М. Гродзинский, А.Ф. Лебеда, М.М. Макарчук и др. — К., 1986; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева, К.Ф. Блиновой. — СПб, 2002.