БУЛЬБОЦИБУЛИНА

БУЛЬБОЦИБУЛИНА (лат. bulbotuber — бульбоцибулина) — видозмінений підземний пагін, схожий на цибулину, але з більш потовщеним бульбоподібно розрослим стеблом, де накопичуються і зберігаються поживні речовини. На поверхні Б. добре помітні вузли та міжвузля. Від основи Б. відходять додаткові корені. Стебло вкрите відмерлими сухими плівчастими лусками — основами відмерлих минулорічних листків, які виконують захисну функцію. У пазухах цих лусок закладаються бруньки, з яких формуються дочірні Б. З верхівкової бруньки Б. розвиваються листки, квітки та Б. наступного вегетаційного періоду (рисунок).

bulbocybulina.psd

Рисунок. Б.: а — вид ззовні з сухими лусками; б — вид ззовні без сухих лусок; в — вид у розрізі (1 — сухі луски; 2 — вкорочене стебло; 3 — вузли; 4 — міжвузля; 5 — дочірні бульбоцибулини; 6 — листки наступного вегетаційного періоду; 7 — зачаток квітки; 8 — верхівкова брунька відновлення; 9 — додаткові корені)

Б. зустрічаються у деяких рослин із класу однодольних — Liliopsida: родини Лілійні (Liliaceae), рід Пізньоцвіт (Colchicum L.); Півникові (Iridaceae): рід Шафран (Crocus L.), рід Гладіолус (Gladiolus L.).

Б. деяких видів є ЛРС. Зі свіжих Б. пізньоцвіту осіннього (Bulbotubera Colchici autumnalis), зібраних у період цвітіння, отримують колхіцин і колхамін, які мають протипухлинну дію. Колхіцин використовують для отримання поліплоїдних форм рослин; у біотехнології — для дослідження функцій цитоплазматичних мікротрубочок клітини.

Атлас по описательной морфологии высших растений. Стебель и корень / А.А. Федоров, М.Э. Кирпичников, З.Т. Артюшенко. — М.–Л., 1962; Логова Л.И. Морфология и анатомия высших растений. — М., 2001.