ВИРАЗКОВА ХВОРОБА

ВИРАЗКОВА ХВОРОБА (лат. ulcus — виразка) — хронічне захворювання, яке має поліциклічний перебіг і характеризується появою дефекту (виразки) у слизовій оболонці шлунка або цибулині дванадцятипалої кишки.

В.х. є поліетіологічним захворюванням. На сьогодні відома ціла низка екзогенних факторів, що спричиняють виникнення і розвиток виразок гастродуоденальної зони. До них належать порушення харчування, шкідливі звички (паління, алкоголь), нервово-психічне перенапруження, професійні фактори і спосіб життя, лікарські впливи (прийом НПЗП: ацетилсаліцилової кислоти, індометацину, фенілбутазону та ін., гормонів: інсуліну, преднізолону та ін.). Поряд з екзогенними факторами існують також ендогенні фактори, такі, напр., як генетична схильність, вік і стать, структурні зміни слизової оболонки гастродуоденальної зони, наявність хелікобактерної інфекції, підвищена продукція хлористоводневої кислоти. Головними факторами виразкоутворення на сьогодні варто вважати кислотну агресію й інфекцію Helіcobacter pylorі. Хелікобактерна інфекція — найважливіший етіологічний фактор усіх нелікарських шлункових і дуоденальних виразок. У більше ніж 95% хворих на дуоденальну виразку і близько 70–75% хворих на виразку шлунка є ці бактерії.

Основним клінічним симптомом В.х. у фазі загострення є біль, що при виразці шлунка зазвичай локалізується в епігастральній ділянці, а при виразці дванадцятипалої кишки — у пілородуоденальній зоні (праворуч від середньої лінії, на 5–7 см вище пупка). Біль у більшості випадків чітко пов’язаний з їдою. При локалізації виразок у шлунку виникає ранній біль (відразу після прийому їжі). Для виразок цибулини дванадцятипалої кишки характерні нічний і «голодний» (біль виникає на порожній шлунок). Крім того, для виразки шлунка характерні нудота, блювання, печія, відрижка, діарея. При виразці дванадцятипалої кишки відмічають блювання, слинотечу, запори, метеоризм.

Як базисні для лікування В.х. застосовують антихолінергічні препарати: неселективні (атропін, платифілін); селективні (пірензепін); центральної дії (амізил); гангліоблокатори (бензогексоній); блокатори Н2-гістамінових рецепторів (циметидин, ранітидин, фамотидин, нізатидин, роксатидин); блокатори протонної помпи (омепразол, пантопразол); антагоністи гастринових рецепторів (проглумід); антациди (що не адсорбуються: маалокс, мегалак; що адсорбуються: натрію гідрокарбонат); антихелікобактерні препарати (антибіотики: амоксицилін, кларитроміцин; метронідазол; колоїдний субцитрат вісмуту); гастроцитопротектори. До допоміжних засобів відносять препарати, які стимулюють репаративні процеси (солкосерил, метилурацил), засоби, які впливають на моторну функцію шлунка і дванадцятипалої кишки (гастрокінетики, спазмолітики), засоби центральної дії (даларгін, седативні, транквілізатори).

Васильев Ю.В. Язвенная болезнь и Helicobacter pylori // Губернские медицинские вести. — 2002. — № 2; Передерій В.Г., Ткач С.М. Пептичні виразки гастродуоденальної зони: сучасні уявлення про причини виникнення, діагностику і лікування // Нова медицина. — 2003. — № 6; Язвенная болезнь. Пептическая язва. (Обзор по проблеме) // Doctor. — 2000. — № 3; Яицкий Н.А., Седов В.М., Морозов В.П. Язвы желудка и двенадцатиперстной кишки. — М., 2002.