ЗВИКАННЯ

ЗВИКАННЯ (лат. tolerantia — толерантність, терпимість) — зниження чутливості до дії ЛП, що проявляється у зменшенні інтенсивності його фармакологічного ефекту після повторного введення. Як правило, З. супроводжується частковою або повною втратою терапевтичного ефекту без розвитку залежності. Розрізняють метаболічну та функціональну толерантність.

Метаболічна толерантність до дії препарату розвивається внаслідок підвищення швидкості його метаболізму. Найчастіше причиною метаболічної стійкості є індукування мікросомальних ферментів печінки такими ЛП, як барбітурати, фенітоїн, карбамазепін та гризеофульвін. Напр. інактивація барбітуратів печінкою збільшується після тривалої дії будь-якого з цих препаратів. Якщо подібна індукція викликана самими барбітуратами, то це явище називається аутоіндукцією. Препарати, які стимулюють процес метаболізму ЛП, збільшують кількість ендоплазматичного ретикулуму в гепатоцитах, цитохрому Р450 та редуктази цитохрому С. Механізм розвитку цих змін повністю не відомий.

Функціональна толерантність пов’язана з компенсаторними змінами рецепторів, ефекторних ферментів або дії речовин на мембрани. Прикладом може служити толерантність, яка розвивається на судинозвужувальну дію ефедрину, який застосовується при вазомоторному риніті. Це відбувається внаслідок вивільнення під дією ефедрину норадреналіну з симпатичних нервових закінчень, а коли запаси норадреналіну вичерпуються, дія препарату закінчується. Можливим механізмом розвитку толерантності до органічних нітратів є виснаження тканинних сульфгідрильних груп, необхідних для утворення оксиду азоту з органічних нітратів, яким є ендотелій з послаблювальним фактором, що викликає розширення венозних і артеріальних судин. Загальновідомим є також розвиток З. до знеболювальної дії наркотичних анальгетиків. Необхідно зазначити, що незважаючи на відкриття опіоїдних рецепторів та їх підтипів, ендогенних опіоїдних пептидів (енкефаліни та ендорфіни), взаємозв’язку між ендогенною опіоїдною функцією та нейротрансмітерами, такими, як ацетилхолін, 5-гідрокситриптамін, норадреналін і допамін, точний механізм толерантності до наркотичних анальгетиків усе ще не відомий.

Досить часто виявляють перехресну толерантність між препаратами, що мають близьку хімічну будову, а іноді — між препаратами з різною хімічною будовою. Подолати З. можна як підвищенням дози, так і зміною препарату або припиненням на деякий час його застосування. Швидке зниження ефективності засобу після повторного введення, що розвивається від кількох хвилин до однієї доби, має назву тахіфілаксії (грец. tachys — швидкий + phylaxis — захист). Найчастіше З. до ЛП розвивається повільно, протягом кількох тижнів.

Грэхам-Смит Д.Г., Аронсон Дж.К. Оксфордский справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии. — М., 2000; Лоуренс Д.Р., Бенитт П.Н. Клиническая фармакология: В 2 т. — М., 1993; Фармакологія / І.С. Чекман, Н.О. Горчакова, В.А. Туманов та ін. — К., 2001.