ЦИТРУС

ЦИТРУС — Cіtrus L. (лат. назва рослини), або цитрусові, родина рутових — Rutaceae. Ц. у дикому виді невідомі; батьківщиною вважають Індію, Південний Китай та Індокитай. До представників роду Ц. належать найважливіші культурні плодові рослини: лимон, апельсин, цитрон, мандарин, грейпфрут та ін. Це вічнозелені, зазвичай невеликі (3–5 м) дерева, іноді чагарники, часто з колючками у пазухах листків. Листки чергові, шкірясті, довгасті або еліптичні; кожен з них — листочок складного листка, інші листочки якого редуковані. Черешки листків іноді крилаті. Квітки досить великі, білі або червонуваті, дуже запашні, поодинокі або в щиткоподібних малоквіткових суцвіттях. Плоди (гесперидії) відрізняються високим вмістом БАР і гарними смаковими якостями. У мезофілі листків, корі та плодах (особливо в зовнішніх шарах оплодня) знаходяться етерноолійні вмістища, а в серцевині, первинній корі та серцевинних променях молодих пагонів — смолянисті клітини. Ц. широко культивуються як харчові та етерноолійні рослини. Плутанина у назвах пов’язана з великою кількістю гібридних форм і різновидів, бо часто під різними назвами фігурує один і той самий вид.

Лимон — Cіtrus lіmon (L.) Burm. син.: Cіtrus media L. (від італ. limone — лимон), родина рутових — Rutaceae, підродина померанцевих — Aurantioideae. Плодове дерево зі шкірястими блискучими темно-зеленими, еліптичними, по краю дрібнозубчастими листками, що мають запах лимону, і червонуватими запашними квітками. Плоди еліптичні, шкірка жовта, важко відокремлюється; м’якуш з 8–10 часточок, зеленкувато-жовтий, кислий. Широко культивується в багатьох країнах із субтропічним кліматом. У країнах СНД вирощується в обмеженій кількості на Чорноморському узбережжі Кавказу, а також у Центральній Азії (траншейна культура). М’якуш становить близько 60% маси плоду, решта — шкірка. У м’якуші є цукри (2,1–3,8%), органічні кислоти (4,1–5,9%) з перевагою лимонної, аскорбінова кислота (90 мг%), вітаміни В1 і В2. Шкірка, квітки, листя й пагони лимону містять етерну олію. Із вмістищ екзокарпію вичавлюють етерну олію, вміст якої може досягати 6%. Олію нижчої якості одержують перегонкою з водяною парою. Основну масу олії становить монотерпен лимонен (до 90%), є альдегід цитраль — носій лимонного запаху (3,5–5%), оцтові етери гераніолу і ліналоолу (близько 1%), терпінеол. Шкірка містить кумарини: геранілметоксикумарин, цитроптен, бергамотин; флавоноїди еріоцитрин (7-0-рутинозид еріодиктіолу), рутин, нарингенін-7-0-гесперозид, гесперидин, неогесперидин (із дуже гірким смаком), апігенін-С-глюкозид, ауреузидин, його 6-0-глюкозид і 6-0-рамноглюкозид, ізорамнетин-3-0-арабіноглюкозид, лимоцитрол, його L-3-глюкозид і L-3-арабіноглюкозид, лютеолін-7-0-рутинозид тощо.

Плоди і сік плодів — традиційні вітамінні продукти при авітамінозі С, мають вітрогінну, шлункову, жарознижувальну, в’яжучу й відхаркувальну дію. Етерна олія (Oleum Citri) містить переважно лимонен (до 90%), є альдегід цитраль (3–5%), терпени (цитроптен), бергамотин; d20D 0,850–0,858; nD20 1,474–1,478; [α]20D від +56 до +70; розчиняється у 90% спирті у співвідношенні 1:10. Олію використовують для поліпшення запаху і смаку ліків. Цитраль застосовують при гіпертонії та в офтальмології. Висушена шкірка (Exocarpium Citri) використовується в китайській і азійській медицині, в деяких західноєвропейських країнах як гірко-пряний шлунковий продукт. Флавоноїди лимону мають високу Р-вітамінну активність. Плоди застосовують як харчовий вітамінний продукт.

Citrus_1.eps

Лимонен

Citrus_2.eps

Цитраль

Citrus_3.eps

Неогесперидин
з дисахаридом неогесперидозою

Citrus_4.eps

Еріоцитрин

Померанець гіркий — Cіtrus aurаntium L. subsp. amаra Engl. C. bigаrradia Risso (aurantium — лат. назва рослини від aurum — золото; лат. amarus, a, um — гіркий; bigarradia від франц. назви рослини — bigaradier). Дерево з довгими гострими колючками і кулястими помаранчево-червоними гіркими неїстівними плодами. Культивується в Південній Європі і Вест-Індії, у країнах СНД — на Закавказзі у невеликих масштабах. Раніше використовували шкірку зрілих плодів — Pericarpium Aurantii, яка містить етерну олію, флавоноїди з гірким смаком. Шкірка, квітки, листя і пагони містять етерну олію 0,1–0,6%. Із вмістищ екзокарпію вичавлюють етерну олію (від 0,6 до 2,2%). Олію нижчої якості одержують перегонкою з водяною парою — майже 6%. Основну масу олії шкірки становить монотерпен лимонен (до 90%), є альдегід цитраль — носій лимонного запаху (3,5–5%), оцтові етери гераніолу і ліналоолу (близько 1%), терпенові спирти й альдегіди, метилантранілат, кумарини. Олія з квіток (Oleum Neroli) має інший склад: оцтовий етер ліналоолу (8–25%), ліналоол (близько 30%), також фарнезол, лимонен, жасмин. Етерна олія з квіток містить ліналоол (18–42%), лимонен (9–18%), β-пінен (7–17%), ліналілацетат (3–16%), фурокумарин баргаптен d20D — 0,866–0,880; n20D — 1,468–1,474; [α]20D — від +1,5 до +11,5. Шкірка накопичує флавоноїди: еріоцитрин, рутин, нарингенін, гесперидин, синенсетин. Гіркого смаку шкірці надають флаванонові глікозиди неогесперидин і нарингенін, показник гіркоти яких досягає 500 000; цей показник для сировини становить 600–1500. Найбільш гіркий — тритерпен лимонін (показник гіркоти 106), який накопичується переважно в насінні. Використовують у гомеопатії; етерну олію — в парфумерії. Померанець гіркий включено до БТФ.

Бергамот — Cіtrus aurаntium L. subsp. bergamia (Risso et Poit)Engl. Citrus bergamia L. Шкірка і листки є джерелами етерної олії, яка за хімічним складом подібна до померанцевої; олія шкірки містить ліналілацетат (32–44%), лимонен (18–30%), ліналоол (12–15%), кумарин бергаптен (5–6%), дигідрокумарин; d20D 0,875–0,883; n20D 1,464–1,468; [α]20D від +4 до +28; розчиняється у 90% у співвідношенні 1:1. Використовують олію як ароматизатор у фармацевтичній і харчовій промисловості, також у парфумерії.

Мандарин — Cіtrus reticulаta Blanco (лат. reticulatus, a, um — сітчастий; reticulum — сіточка), М. японський (М. уншиу) — Cіtrus unshіu (Swingle) Marc (unshiu — японська назва рослини). Плодові дерева. Батьківщина першого — Південно-Східна Азія, другого — Японія. Культивується в Китаї, Середземномор’ї; мандарин японський вирощують на Чорноморському узбережжі Кавказу. Плоди сплющені, 4–6 см у діаметрі, жовтогарячі; часточок 10–12, вони добре відокремлюються; м’якуш без насіння. Він становить близько 65% маси плоду і містить сахари (6,8–7,4%), органічні кислоти (0,8–0,9%), вітаміни С і В1. У екзокарпії стиглих плодів накопичується до 5% етерної олії та гіркі флаванонові глікозиди, у т.ч. гесперидин. Плоди вживають у їжу свіжими. З квіток одержують етерну олію для парфумерії. Висушена мандаринова шкірка використовується для поліпшення травлення, настойка — при хворобах легенів.

Апельсин — Cіtrus sinensis (L.) Osb. Вічнозелене дерево з колючими пагонами. Листки темно-зелені з крилатим черешком, овальні, загострені. Квітки поодинокі або в китицях, або в щитках; чашечка 0,5 см у діаметрі, пелюстки білі; плоди помаранчеві, до 10 см у діаметрі, з 9–13 часточками, які погано відокремлюються, м’якуш кисло-солодкий, з насінням або без. Найціннішими є харчові плоди, в яких м’якуш становить близько 70% маси і містить 6–15% цукрів, 1–2% кислот, каротин, вітаміни С (0,065%), В1, В2, Р, РР. Шкірка містить пектинові речовини, моносахариди, сліди органічних кислот, етерну олію у великій кількості, флавоноїди з гірким смаком. Кислоти шкірки виявляють виражені протимікробні властивості. З квіток і пагонів одержують етерну олію, яка містить переважно лимонен (~90%), деканаль (0,9–3,2%); d20D — 0,842–0,850; n20D — 1,472–1,476; [α]20D — від +94 до +99; розчиняється у 90% спирті у співвідношенні 1:7. Плоди і сік вживають при авітамінозах, підвищеній температурі тіла, розладах з боку ШКТ.

Грейпфрут — Cіtrus paradisii Macf. Вічнозелене дерево; листки овальні, тупі або загострені; квіти у китицях по 3–20 або поодинокі у пазухах листків; плоди трохи сплющені, до 15 см у діаметрі, зі шкіркою понад 1 см, жовті, здебільшого з насінням; мають характерний кислувато-гіркий смак. Шкірка становить 30–40% маси плода; м’якуш містить 4–7% цукрів, 1,5–2,5% кислотефірну олію, вітаміни Р, С, В1, флавіаноновий глікозид з гірким смаком нарингін, що накопичується переважно у плівках. В екзокарпії є пектин, ефірна олія, флавоноїди. Листя містить до 0,9% аскорбінової кислоти. Нещодавно встановлена висока антибіотична активність екстракту з насіння. Свіжі плоди ефективні при авітамінозі С; їх ріжуть упоперек, всипають цукор і м’якуш вибирають ложкою, не ушкоджуючи плівок, або одержують сік.

Танжерин — Cіtrus tangerina Tanaka. Дехто з ботаніків вважають танжерин гібридом мандарина та апельсина чи бігарадії. Древня культура Китаю. Морозостійке дерево, що культивується в Південному Китаї, Японії, США, Австралії. Плоди жовтогарячі, найменш солодкі з усіх видів Ц.; містять в екзокарпії етерну олію (в її складі лимонен і ліналоол), каротиноїди. Екзокарпій застосовується в східній медицині та країнах Західної Європи (має вітрогінну і відхаркувальну дію).

Цитрон — Cіtrus medica L. Має найбільші плоди з усіх цитрусових; їх довжина становить 20–40 см, діаметр — 14–25 см; плоди довгастої форми, з товстою жовтою шкіркою і кислим м’якушем. Цитрон першим з цитрусових потрапив до Європи, де вирощується в багатьох країнах; у країнах СНД — на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Криму. Плоди містять флавоноїди (гесперидин), пектинові речовини, зі шкірки одержують етерну олію. Застосовується в азіатській медицині та в медицині Великобританії при захворюваннях нирок і малярії. Плоди свіжими не вживають; з них готують цукати, мармелад і варення.

Вехов В.Н., Губанов И.А., Лебедева Г.Ф. Культурные растения СССР. — М., 1978; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения. — СПб, 2002; European Pharmacopoeia. Plant Drug Analysis. — Springer-Verlag Berlin Heidelberg, 1996.