ЗАПОВІДНИКИ

ЗАПОВІДНИКИ — природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, дослідницька робота яких спрямована на вивчення природи, розробку наукових засад її охорони, збереження унікальних природних ландшафтів, рідкісних і зникаючих видів рослин та тварин, контроль за змінами фонового стану біосфери з метою створення оптимальних екологічних умов для майбутніх поколінь. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і передаються заповідникам. З. є найвищими формами охорони природних територій. З одного боку, вони є «еталонами» незайманої природи, а з іншого — це природні лабораторії, в яких проводяться різноманітні комплексні наукові дослідження з вивчення природних умов росту рослин. Тут вирішуються наукові проблеми охорони, відтворення, обліку рослинних ресурсів, у т.ч. й лікарських, ведеться пошук засобів їх раціонального використання. Крім того, в заповідниках проводиться розробка наукових рекомендацій щодо вивчення генофонду рослинного світу, збирання матеріалів з генетичного контролю стану популяцій різних видів рослин.

З. поділяються на природні та біосферні. Вони входять до складу природно-заповідного фонду України і займають трохи більше 4% території країни. При цьому частка природних заповідників становить 6,4%, біосферних — 9,1% цього фонду. В Україні нині існує 16 природних та 4 біосферні заповідники. Природні заповідники — природоохоронні, науково-дослідні установи, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. З природних З. можна назвати Український степовий (створений у 1961 р., площа — 2768,4 га); Кримський заповідник (заснований у 1923 р., площа — 44 175 га); Карпатський (заснований у 1968 р., площа — 12706,5 га); Поліський заповідник (заснований у 1968 р., площа — 20 104 га). На зону Полісся припадає понад 40% лісового фонду України.

Біосферні заповідники — природоохоронні науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу вивчення спонтанних та глобально-антропогенних змін, що відбуваються в біосфері. В України функціонують біосферні заповідники: Асканія-Нова ім. Фальц-Фейна, Чорноморський, Карпатський, Дунайський, які, згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд» (частина 2 ст. 3 зі змінами, внесеними згідно з Законом від 14.12.1999 р. № 1287-ХІV), є природоохоронними і науково-дослідними установами міжнародного значення. Для керування заповідною справою в Україні створено Головне управління національних парків і заповідної справи при Міністерстві природних ресурсів. У листопаді 1997 р. КМУ прийняв постанову № 1259 «Про вдосконалення державного управління заповідною справою в Україні»; ст. 5, 7, 9 зі змінами, внесеними Законом від 21.01.2010 р. № 1826-VI. Крім цього, здійснюється інтеграція з країнами Європи — здебільшого з метою забезпечення дії в Україні міжнародних конвенцій. Заповідна справа — це пріоритет сучасної природоохоронної політики держави. Концепція розвитку заповідної справи передбачає розвиток та вдосконалення мереж природно-заповідних територій, системи керування ними та зростання їх суспільного значення для розвитку держави.

Голубев В.Н., Миронова Л.П. К изучению еколого-биологическо структуры заповедных степей Карадага в связи с охраной генофонда редких и ценных растений // Проблемы охраны генофонда и управления степной и пустынной зонами. — М., 1984; Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія. — Суми, 2003; Енциклопедія сучасної України. — К., 2004.