ЗАЛОЗА

ЗАЛОЗА (лат. glandula < лат. glans — жолудь) — структура, яка містить скупчення секреторних клітин. У кожній клітині в процесі метаболізму виникають речовини, які виділяються цією клітиною в навколишнє середовище. Якщо вироблення та виділення (секреція) синтезувальних продуктів є основною чи домінуючою функцією, то клітини отримують назву секреторних, або залозистих (гланулоцитів). З., які з вихідних речовин, що надійшли з крові (головним чином, амінокислоти, іони, води, солі), синтезують специфічні сполуки та декретують їх у навколишнє або внутрішнє середовище організму, є продуктивними. Продукти, які виділяються в навколишнє середовище організму, називають секретами, а ті, що потрапляють у кров — інкретами. З., які вилучають з крові речовини, що підлягають вилученню, концентруються й виділяються без їх хімічної переробки, відносять до концентруючих. Продукти, що виділяються концентруючими З. у навколишнє середовище, позначаються як екскрети. Значення концентруючих З. (напр. нирки, потові З.) полягає у зміненні складу внутрішнього середовища організму та очищенні його від кінцевих продуктів метаболізму. Розрізняють 2 основні види З.: ендокринні, які не мають вивідних протоків і виділяють секрет безпосередньо в кров чи лімфу, у зв’язку з чим вони ще називаються З. внутрішньої секреції (гіпофіз, надниркові залози та ін.); і екзокринні, що виділяють секрет у порожнину внутрішніх органів чи на поверхню тіла (потові, слинні, молочні, печінка). Продукти екзокринних З. виводяться в порожнини організму (дихальні шляхи, кишечник, шлунок) через протоки. За типом секреції, тобто на основі того, як утворюється секрет і яким шляхом він виділяється із секреторних клітин, розрізняють 3 основні види З.: мерокринні, в яких секрет у вигляді гранул і крапель виводиться безпосередньо крізь клітинну мембрану на вільну поверхню клітини без втрати цитоплазми (у простих келихоподібних клітинах, що є єдиними представниками одноклітинних екзокринних З. в організмі, які виробляють слиз); апокринні — характеризуються частковим руйнуванням і відділенням апікальних частин цитоплазми секреторних клітин із входженням цих частин до складу секрету (секреція молочних З.); далі зруйновані частини клітин відновлюються; голокринні, в яких виділення секрету супроводжується загибеллю їх секреторних клітин. Зруйновані клітини і становлять секрет З., що виштовхується крізь епітеліальний шар (сальні З.). Характер виділеного секрету може бути різним: білковим, слизовим, білково-слизовим (змішаним) і жировим, у зв’язку з чим використовується й аналогічна назва для З. — З. внутрішньої секреції, чи ендокринні З., є спеціальними органами, що виділяють продукти секреції, які утворюються в них, безпосередньо в кров чи у тканинну рідину. До ендокринних З. належать нейросекреторні клітини гіпоталамуса, гіпофіз, щитовидна З., навколощитовидні З., кіркова й мозкова речовини надниркових З., острівковий апарат підшлункової З., статеві З., тимус і епіфіз. Розрізняють також З. прості та складні. До простих З. відносять ті, в яких видільна протока не розгалужується, а безпосередньо переходить у кінцевий секреторний канал (напр. З. шлунка або потові З. шкіри). Якщо видільна протока розділяється на гілки різних розмірів, у кінцевий відділ переходять лише останні розгалуження протоків, то такі З. мають назву складні (напр. слинні З., підшлункова З.). Залежно від форми кінцевих секреторних відділів розрізняють прості трубчасті й прості альвеолярні З. Складні З. також можуть бути трубчастими (напр. під’язикова З.) або альвеолярними (напр. привушна З.).

БМЭ. — М., 1983. — Т. 8; Фізіологія з основами анатомії людини / За ред. проф. Л.М. Малоштан. — Х., 2003.