ЗАБРУДНЕННЯ

ЗАБРУДНЕННЯ — 1) занесення в середовище або виникнення в ньому зазвичай не характерних для нього фізичних, хімічних або біологічних агентів; 2) значне перевищення на даний час природного середньобагаторічного рівня інтенсивності дії перелічених агентів у середовищі, що призводить до негативних наслідків. З. розрізняють залежно від: 1) походження — природне, фонове і антропогенне; 2) природи — механічне, фізичне, хімічне, біологічне та ін.; 3) об’єкта — атмосфера, вода, ґрунти, продукти харчування; 4) тривалості дії — тимчасове, постійне; 5) масштабу розповсюдження — локальне, регіональне, глобальне. Рівень З. контролюється за нормативами ГДК, викидів, рівнів тощо. З. антропогенне — виникає внаслідок людської діяльності, в т.ч. за рахунок прямого або побічного впливу на склад та інтенсивність природних З. З. атмосфери — занесення в повітря або утворення в ньому фізичних агентів, хімічних речовин або біологічних організмів, що несприятливо впливають на навколишнє середовище або завдають шкоди матеріальним цінностям. Для гігієнічної оцінки З. повітря використовують комплексний індекс З. атмосфери (ІЗА), який враховує класи шкідливості, стандарти якості на середні рівні забруднення атмосферного повітря. З. аерозольне — З. повітря дрібнодисперсними рідкими і твердими речовинами. З. біологічне — занесення в середовище і розмноження в ньому небажаних для людини організмів. З. води — занесення у воду або утворення в ній фізичних, хімічних або біологічних агентів, що несприятливо впливають на водне середовище або завдають шкоди матеріальним цінностям. З. вторинне — утворення небезпечних забруднювачів у ході процесів, які відбуваються безпосередньо у навколишньому середовищі. З. глобальне — виявляється на значній відстані від джерела його виникнення, охоплює великі площі або обсяги однієї, або кількох географічних оболонок землі, вплив або наслідки якого мають суттєве значення принаймні для більшості жителів Землі. З. локальне — З. невеликої ділянки місцевості (навколо підприємства, населеного пункту тощо) або регіону. З. механічне — засмічення середовища агентами, які виявляють несприятливий вплив, не беручи участі у фізико-хімічних та біологічних процесах у навколишньому середовищі. З. первинне — надходження у навколишнє середовище забруднювачів, які безпосередньо утворюються під час природних або антропогенних процесів. З. природне — виникає внаслідок природних процесів (вулканічної діяльності, підвищення рівня поверхневих та підземних вод, лісові та степові пожежі тощо) без участі людини. З. ґрунтів — занесення й виникнення у ґрунтах нових, не характерних для них фізичних, хімічних або біологічних агентів чи перевищення у даний час природного середньобагаторічного рівня інтенсивності дії цих агентів. З. промислове викликане діяльністю окремого підприємства або їх сукупності. З. випадкове — заздалегідь не передбачує викиду промислових відходів в атмосферу, ґрунт або скид стічних вод у водоймище. З. фізичне — пов’язане зі зміною фізичних параметрів середовища: температурних (теплове), хвильових (світлове, електромагнітне, радіаційне, шумове, вібраційне) тощо. З. хімічне — зміна природних хімічних властивостей середовища, не характерна для даного періоду, внаслідок перевищення середньобагаторічних коливань кількості в ньому певних речовин. Забруднювач — фізичний агент, хімічна речовина або біологічний вид, що потрапляє у навколишнє середовище або виникає в ньому в кількості, яка перевищує звичайні граничні природні коливання або середній природний фон. До джерел З. відносять об’єкти природи, натуральні або штучні процеси і явища, які викликають забруднення навколишнього середовища (атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, ґрунтів). Джерело З. повітряного басейну поділяють на джерело виділення і джерело викиду забруднених речовин в атмосферу. Джерело виділення — технологічний агрегат або об’єкт (установка, апарат, ємність для зберігання, двигун, звалище відходів тощо), при експлуатації якого утворюються забруднені речовини. Джерело викиду — пристрій або об’єкт (труба, вентиляційна шахта, стоянка автотранспорту тощо), від якого забруднені речовини потрапляють в атмосферне повітря. Джерела викиду поділяють на: стаціонарні, пересувні, організовані, неорганізовані, точкові, лінійні, площинні. Стаціонарне джерело — джерело, яке має постійне місце у просторі відносно місцевої системи координат. Пересувне джерело — джерело, що може змінювати своє місце у просторі. Організоване джерело — джерело, викид забруднюючих речовин з якого здійснюється через спеціальні пристрої, що дозволяє застосувати відповідне устаткування для знешкодження викидів. Неорганізоване джерело — джерело забруднення, викид з якого здійснюється у вигляді спрямованих потоків газу внаслідок порушення герметичності обладнання, відсутності або неефективності роботи аспіраційних пристроїв у місцях завантаження (розвантаження) або зберігання продуктів, палива, з відкритих ємностей, стоянок тощо. Точкове джерело — джерело у вигляді труби або вентиляційної шахти з характерними розмірами перетину, близькими один до одного. Лінійне джерело — джерело у вигляді каналу (щілини) для проходу забрудненого газу або повітря з перетином, один з характерних лінійних розмірів якого значно більший за інший. Площинне джерело — 1) джерело, що має значну площу, якою відносно рівномірно відбувається виділення забруднювачів; 2) певна ділянка поверхні, на якій зосереджена велика кількість джерел викиду забруднених речовин. Основним джерелом З. поверхневих вод є неочищені стічні води промислових підприємств, комунального та сільського господарства. Забруднювачі потрапляють у поверхневі водойми у вигляді розчинних, нерозчинних та колоїдних домішок. За походженням їх поділяють на мінеральні, органічні, бактеріальні та біологічні. Мінеральні забруднювачі — пісок, глина, мінеральні солі, розчини кислот, лугів тощо. Органічні забруднювачі мають рослинне (залишки рослин, папір, рослинні олії), тваринне (слизові речовини, фізіологічні виділення тварин і людей тощо) і штучне походження (синтетичні ПАР), пестициди, вуглеводні тощо). До бактеріальних і біологічних З. відносять різноманітні мікроорганізми, гриби, дрібні водорості, патогенні бактерії. Безпосереднім джерелом З. підземних вод є місця зберігання промислових, об’єкти акумуляції комунальних і побутових відходів, сільськогосподарські землі, на яких застосовуються добрива, пестициди та інші хімічні речовини, ділянки інфільтрації забруднених атмосферних опадів, промислові майданчики підприємств тощо. Виділяють мікробіологічне і хімічне З. підземних вод. Мікробіологічне З. пов’язане з потраплянням у ґрунтові води бактерій та мікроорганізмів через колодязі, свердловини або за рахунок фільтрації з водою з асенізаційних споруд, тваринних комплексів тощо. З. хімічними речовинами здійснюється через поверхневі води, які живлять підземні. Кількість забруднювачів, що утворюється на одиницю продукції, сировини або інтенсивності певного виду діяльності, має назву коефіцієнт З. середовища. Коефіцієнт екологічної безпеки (КЕБ) підприємства — відношення маси або об’єму окремих забруднюючих речовин у викидах промислового підприємства до маси або об’єму сировини, готової продукції. КЕБ використовується для визначення доцільності та пріоритетності розробки нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) і розраховується за формулою:

Zabrudnennya.ai

де: n — кількість забруднюючих речовин, що викидається підприємством в атмосферу; Мі — маса викиду і-ої речовини, т/рік; ГДКі — середньодобова ГДК і-ої речовини, мг/м3; αі — коефіцієнт, що призводить ступінь шкідливості і-ої речовини до шкідливості діоксиду сірки. Для речовин 1 класу небезпеки α = 1,7; для 2, 3 і 4 класів — 1,3; 1,0 і 0,9 відповідно.

За значенням КЕБ підприємства поділяють на 4 категорії

Категорія безпеки Значення КЕБ
1 КЕБ >106
2 104 < КЕБ <106
3 103 < КЕБ <104
4 КЕБ <103

Підприємства 1-ої та 2-ої категорії є найбільш небезпечними для довкілля, для них передбачається щорічна розробка нормативів ГДВ та всебічний нагляд за їх виконанням. Підприємства 3-ої категорії розробляють нормативи за скороченою програмою і контролюються раз на кілька років. До 4-ої категорії відносять малі підприємства з незначною кількістю викидів в атмосферу, для них встановлюють нормативи ГДВ на рівні фактичних викидів. Залежно від тієї чи іншої категорії безпеки підприємства здійснюють облік викидів забруднювальних речовин в атмосферу й запроваджують періодичність контролю за викидами підприємств, а також призначають санітарно-захисні зони від джерел З. до житлових районів.

Реймерс Н.Ф. Природопользование. — М., 1990.; Челноков А.А., Ющенко Л.Ф. Основы промышленной экологии. — М., 2001; Практикум з промислової екології / С.О. Апостолюк, В.С. Джигирей, А.С. Апостолюк та ін. — К., 2005; Словник-довідник з екології / К.М. Ситник, О.В. Брайон, А.В. Городецький та ін. — К., 1994.; Инженерная защита окружающей среды / Под ред. О.Г. Воробьева. — СПб, 2002; Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія. Охорона природи: Словник-довідник. — К., 2002.