МИГДАЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ

МИГДАЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ — Amygdalus cоmmunis L. (латиніз. грец. аmygdalos — назва мигдалю, можливо, від сирійської almugdala — гарне дерево, cоmmunis — звичайний) — гіллястий кущ або невелике дерево родини розоцвітих (Rosaceae Juss); рос. назва: миндаль обыкновенный. Відомо 40 видів роду, які поширені в теплому і помірному кліматі. В Україні по схилах степових балок і на узліссях байрачних лісів росте М. низький або бобчук — А. nana L. М.з. має видовжені вегетативні й вкорочені генеративні пагони. Кора пагонів — червонувато-коричнева, на гілках — сіро-бура. Листки чергові, ланцетні, залозисто-пільчасті, загострені. Квітки правильні, 5-пелюсткові, двостатеві, майже сидячі, поодинокі або розміщені попарно, пелюстки білі або світло-рожеві. Плід — кістянка з шкірястим оплоднем і дерев’янистою кісточкою. У кісточці буває одна або дві насінини. Цвіте у лютому–березні до розпукування листя. Існують дві форми, які морфологічно не розрізняються: М.з. із солодким ядром — A. cоmmunis forma dulcis DC та М.з. із гірким ядром– A. cоmmunis forma amara DC. Великі зарості М.з. у Туркменії та Південній Вірменії. У культурі переважають сорти із солодким ядром. Урожай плодів — 1,2–4 ц/га. Рослина офіцинальна. У медицині використовують ядра плодів — Semina Amygdalarum excorticata та мигдальну олію — Oleum Amygdalarum.

Насіння М.з. солодкого містить (у %) жирну олію — 30–62, білок — до 20, сахарозу — 10, глюкозу, гумоподібні речовини — 2–3, слиз — 3; емульсин, ліпазу та інші ферменти; дубильні речовини — 0,17–4,9%; вітаміни (в мг%): В1 — 0,15–0,22, В2 — 0,62, В5,, В6, РР — 4,8, С — 6–18; каротиноїди — 0,02–0,17; аспарагін та холін; 18 макро- та мікроелементів: − К, Mg, Na, Fe, Mn, Cu та ін. Насіння М.з. гіркого має менший вміст цукрів — 3–5%, жирної олії — 20–30% та більший вміст глікозиду синильної кислоти амігдаліну (1,5–8%). До складу жирної олії М.з. солодкого та гіркого входять олеїнова кислота — понад 70%, лінолева — 20%, пальметинова — 3% та ін., фітостерин. Плоди містять вуглеводи: глюкозу, галактозу, сахарозу, мальтозу; органічні кислоти, амігдалін, вітаміни, катехіни; деревина містить флавоноїди: кемпферол, дигідрокемпферол; листя — амігдалін, фенолкарбонові кислоти в гідролізаті: кавову, ферулову, п-кумарову; флавоноїди в гідролізаті: кверцетин, кемпферол. Ексудатом є камідь. Насіння М.з. солодкого рекомендують вживати при недокрів’ї, астенії, після перенесення виснажливих хвороб, при затримці росту у дітей, при судомному кашлю, підвищеній кислотності шлункового соку, виразці шлунка, особливо у завзятих курців (тамує епігастральний біль). З насіння М.з. солодкого отримують мигдальне молоко — Emulsum Amygdalarum, яке застосовують при опіках, інших ушкодженнях шкіри, свербежі, дифузному облисінні та для догляду за шкірою всіх типів. Олія, яку отримують холодним пресуванням з ядер М.з. солодкого і гіркого, застосовується при гастриті, колітах, чинить проносну дію, замінник маслинової олії, розчинник ін’єкційних препаратів; входить до складу мазевих основ та косметичних засобів. З макухи М.з. солодкого виготовляють мигдалеве борошно — Fаrіna Amigdalarum (містить до 20% білків), яке використовують у косметиці для пом’якшення й очищення шкіри. З макухи М.з. гіркого шляхом переганяння з водяною парою одержують гіркомигдалеву воду — Aqua Amygdalarum amararum (містить до 0,25% синильної кислоти) використовується при бронхіальній астмі, катаральному бронхіті, гастралгії, кашлі, безсонні; у гомеопатії — при астмі, епілепсії, дифтерії. Вважають, що для дорослої людини смертельною дозою є 30–60 насінин, а для дитини — 7–15. Тверда оболонка кісточки М.з. знаходить практичне застосування у виробництві високоякісного активованого вугілля.

Ботанико-фармакогностический словарь / К.Ф. Блинова, Н.А. Борисова, Г.Б. Гортинский и др. / Под ред. К.Ф. Блиновой, Г.П. Яковлевой — М., 1990; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. — К., 2001; Растительные ресурсы СССР: цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Rutaceae — Eleagnaceae. — Л., 1998; Специализирана енциклопедія на лечебните растения в България / Главен. ред. С.Д. Николов. — 2006.