МАГНІЙ ОКСИД

МАГНІЙ ОКСИД (ДФУ), Magnesii oxidum ponderosum (Magnesium oxide, heavy) and Magnesii oxidum leve (Magnesium oxide, light) (PhEur), Magnesium oxide (JP, USP, CAS № 1309-48-4), Heavy magnesium oxide and Light magnesium oxide (BP); син.: Calcined magnesia, calcinated magnesite, Destab, E530, Magcal, Magchem 100, Maglite, magnesia, magnesia monoxide, magnesia usta, magnyox — дрібнодисперсний білий порошок без запаху, кристали якого мають кубічну кристалічну решітку (α=0,4213 нм, z=4, просторова група Fm3m). У природі мінерал периклаз.

MgO                                                            Мол. м. 40,30

Отримують віджигом магнезиту MgСO3, доломіту MgСO3∙СаСО3; прожарюванням MgСl2∙6Н2О (бішофіту) та Mg(ОН)2; термічним розкладанням магній карбонату основного 5MgO∙4СО2∙5Н2О, магній хлориду та магній сульфату в середовищі водної пари. Властивості М.о. (реакційна здатність, адсорбційні властивості, теплопровідність, щільність тощо) залежать від його отримання. М.о., виготовлений при 500–700 °С, має назву «легка магнезія» — порошок без кольору; 5,0 г речовини займають об’єм 40–50 мл; легко реагує з розведеними кислотами та водою з утворенням відповідних солей та магній гідроксиду; з метанолом утворює (СН3О)2Mg; з розчинами солей магнію утворює основні солі, з розчинами солей тривалентних металів — двоосновні солі. Поглинає двоокис вуглецю та вологу з повітря, перетворюючись на магній карбонат основний. При підвищенні температури реакційна здатність знижується. М.о., виготовлений при 1200–1600 ˚С, має назву «важка магнезія» — порошок, який складається з великих кристалів периклазу і характеризується кислото- та водостійкістю; 5,0 г речовини займають об’єм 10–20 мл. М.о. при сплавленні з оксидами алюмінію, феруму та хрому, а також з іншими оксидами утворює шпінелі MgМ2ІІІО4. Відновлюється при підвищеній температурі до металу калієм, кальцієм, кремнієм та СаС2. рН 10,3 (водний розчин); Тпл — 2800 °С; Ткип — 3600 °С; показник заломлення nD20 — 1,735; питома вага — 3,581 г/см3 при 25 °С; розмір часток не перевищує 45 мкм — 99,98% (легка магнезія). Розчиняється в розведених кислотах та розчинах солей амонію; помірно розчиняється у воді очищеній (розчинність збільшується при додаванні двоокису вуглецю); практично не розчиняється в етанолі (95%). М.о. як основна речовина несумісний з речовинами, що мають кислотний характер, з фенобарбіталом натрію та діазепамом. При одночасному вживанні адсорбує на своїй поверхні та впливає на біодоступність антигістамінних препаратів, антибіотиків (особливо групи тетрацикліну), силікатів, атропіну сульфату, гіосціаміну гідроброміду, парацетамолу, хлорохіну та похідних антранілової кислоти. Знижує біодоступність фенотоїну, трихлорметіазиду та антиаритмічних препаратів. З полімерами утворює комплекси пролонгованої дії.

Для фармацевтичних та медичних потреб використовуються легкі сорти М.о. Вони входять до складу таблеток і капсул як лужний наповнювач, регулятор рН таблеток, зв’язувач надлишкової води та підсушувач гранул; в комбінації з аеросилом — як антифрикційна речовина, а також як емульгатор. У фармакотерапії М.о. використовується як харчова добавка; антацидний (окремо чи в поєднанні з алюміній гідроксидом), противиразковий та стимулювальний перистальтику кишечнику АФІ. Внутрішньо (для забезпечення антацидного ефекту) М.о. вживається в кількості 250–500 мг, як проносна речовина — 2,0–5,0 г. У шлунку не всмоктується. При реагуванні з хлоридною кислотою перетворюється на магній хлорид. Фармацевтичною промисловістю випускається у формі таблеток по 500 мг.

Менш легкі сорти М.о. використовують для виробництва магнезіального цементу, будівельних матеріалів, для очищення нафтопродуктів та як наповнювач гуми.

М.о. стабільний при зберіганні в нормальних умовах, нетоксичний у межах терапевтичних доз. Здатен викликати подразнення очей, дихальних шляхів та шкіри (при всмоктуванні в надлишковій кількості). При роботі з М.о. необхідно використовувати захисний одяг, окуляри та респіратор. Зберігається в герметичних контейнерах, у сухому прохолодному місці.

Химическая энциклопедия: В 5 т.: Т. 2 / Редкол.: И.Л. Кнунянц (гл. ред.) и др. — М., 1990; Kirk R.E. Othmer D.F. Encyclopedia of Pharmaceutical Technology. — New York, 1995, 4th ed.