НЕФЕЛОМЕТРІЯ

НЕФЕЛОМЕТРІЯ (греч. nephelе — хмара) — метод кількісного аналізу, що базується на вимірюванні інтенсивності світлового потоку, розсіяного диспергованими частинками під певним кутом (напр. 90°). При нефелометричних визначеннях вимірюють інтенсивність світла, що розсіюється в напрямку, перпендикулярному до напрямку первинного пучка. Інтенсивність світлового потоку, що розсіюється невеликими твердими частками суспензії, описана у рівнянні Релея:

Nefelometria_1.eps,

де I та I0 — інтенсивність світла, що розсіюється і падає відповідно; F — функція, що залежить від показника заломлення частинок у розчині; N — загальна кількість частинок у суспензії; V — об’єм частинки; λ — довжина хвилі світла, що падає; r — відстань до спостерігача; β — кут між напрямком світла, що падає і розсіюється.

Нефелометричні визначення проводять при певних значеннях F, V, ρ, β, тому, поєднуючи їх в одну константу, можна записати: Nefelometria_2.eps, тобто інтенсивність розсіяного світлового потоку прямо пропорційна кількості частинок у суспензіях, — концентрації частинок, що містяться в розчині. Для 2 розчинів із частинками однакової форми і розмірів відношення інтенсивності розсіяного світла пропорційне відношенню концентрації частинок: Nefelometria_3.eps. Це рівняння використовують при нефелометричних визначеннях. Ці визначення мають високу чутливість, але не набули широкого застосування у зв’язку з трудністю одержання однакових за розмірами частинок суспензії. Вимірювання проводять за допомогою нефелометрів — приладів, які аналогічні за конструкцією фотометрам, але мають пристрій для спостерігання розсіяного світла під кутом 90° до напрямку променя, що падає. Кількісні вимірювання проводять із використанням калібрувальної кривої.

Юинг Г. Инструментальные методы химического анализа. — М., 1989.