НАБРЯК

НАБРЯК (грец. oedema) — надлишкове накопичення рідини в тканинах організму і серозних порожнинах, що проявляється збільшенням об’єму тканин або зменшенням ємності серозної порожнини, зміною фізичних властивостей (тургору, еластичності), дисфункцією набряклих тканин і органів. Н. — важливий симптом різних патологічних процесів і станів, що має значення для діагностики загальних і місцевих розладів кровообігу, хвороб нирок та іншої патології систем регуляції водного обміну, що супроводжуються порушенням виділення солей і води.

Розрізняють місцевий, локалізований Н., пов’язаний з порушенням балансу рідини в обмеженій ділянці тканини тіла чи в органі, і загальний Н. — прояв позитивного водного балансу організму в цілому. Переважна локалізація і характер Н. мають особливості при різних захворюваннях, це використовують для їх диференційної діагностики. За захворюванням, яке призводить до Н., виділяють його основні клінічні форми: серцеві Н., ниркові Н. (нефритичний і нефротичний), Н. при портальній гіпертензії (асцит), кахектичний Н., лімфостатичний Н., ангіоневротичний Н. та ін. Як самостійні форми виділяють Н. легень (див. Набряк легень) та Н. і набухання головного мозку. У більшості випадків Н. виражається гіпергідратацією міжклітинних просторів з одночасним порушенням водно-електролітного балансу в клітинах — їх гіпер- або гіпогідратацією. Головною причиною накопичення натрію при набряковому синдромі вважається гіперсекреція альдостерону, викликана гіповолемією або зменшенням серцевого викиду. Пов’язане з цим зменшення ниркового кровотоку підсилює секрецію реніну нирками, підвищує утворення ангіотензину ІІ, що збуджує секрецію альдостерону. У результаті реабсорбції натрію в дистальному відділі нефрона підвищується осмотичний тиск позаклітинної рідини; повторно підсилюється секреція вазопресину і надмірно реабсорбується вода. Альдостерон може накопичуватися в крові також внаслідок ослаблення його інактивації в ураженій печінці та при сповільненні екскреції нирками. Основними факторами, що призводять до порушення місцевого балансу води, можуть бути: підвищення гідростатичного тиску в капілярах; зниження онкотичного тиску плазми крові; підвищення онкотичного тиску інтерстиціальної рідини; зниження тканинного механічного тиску; підвищення проникності капілярів; порушення відтоку лімфи. Залежно від того, який з перелічених факторів є основним у патогенезі Н., їх класифікують за походженням на механічні (застійні), гіпоонкотичні, мембраногенні, лімфатичні.

У розвитку Н. будь-якого походження, особливо мембраногенного, істотну роль може відігравати підвищення онкотичного тиску інтерстиціальної рідини, що виникає при підвищенні проникності мембран капілярів і виході в тканину багатого на білок фільтрату. Посилення катаболічних процесів при запаленні викликає також підвищення осмотичної концентрації в інтерстиції різних дрібнодисперсних речовин. Значення Н. для організму визначається характером основного захворювання, а також ступенем Н. і його локалізацією. При інфікуванні транссудату в серозних порожнинах може розвиватися емпієма плеври, асцит-перитоніт, а внаслідок Н. легень — пневмонія. Хронічні Н. підшкірної клітковини можуть супроводжуватися розростанням сполучної тканини і склерозом. Водянка порожнин порушує функцію статевих органів. Н. легень і головного мозку в термінальних станах можуть бути безпосередньою причиною смерті. Клінічно загальний Н. стає видимим при затримці в організмі більше 2–4 л надлишкової рідини, що може свідчити про клінічно приховану фазу Н. Місцевий Н. виявляється при локальній затримці невеликої кількості води. Локальні Н. розвиваються при відсутності загальних порушень водно-електролітного обміну і пов’язані з наявністю місцевих розладів гемо- і лімфодинаміки, капілярної проникності та метаболізму. До локальних Н. відносять Н. мозку, легень, кінцівок при первинному і вторинному лімфостазі, тромбофлебіті, флеботромбозі, хронічній венозній недостатності й післятромбофлебічному синдромі, а також Н. Квінке, Н. ніг у вагітних, зумовлений частковим стисканням нижньої порожнистої вени маткою, що збільшується в розмірах, і деякі інші. При Н. застосовують препарати, що сприяють виведенню рідини, в основному — діуретики.

БМЭ. — М., 1982. — Т. 18; Маянский Д.Н. Хроническое воспаление. — М., 1991.