РЕГУЛЮВАННЯ

РЕГУЛЮВАННЯ (лат. regulo — упорядковую) — спосіб та механізм підпорядковувати що-небудь певній планомірній організації дій або функція управління, що забезпечує функціонування та розвиток явищ і процесів у межах заданих кількісно-якісних параметрів. Залежно від використовуваних форм і методів розрізняють правове Р. (прийняття відповідних законів), пряме чи адміністративне Р. (видання указів, розпоряджень, постанов, на які спирається виконавча влада) і непряме Р. (використання економічних, фінансових важелів: цінова, податкова, кредитна політика та ін.). Механізм Р. фармацевтичного ринку охоплює: 1) державне Р. — здійснюється через бюджетну, інвестиційну, грошово-кредитну та інші форми економічної політики, систему державних замовлень, закупівлю ЛП та виробів медичного призначення за рахунок державних коштів для формування резервів, використання їх у лікувальній справі державних лікувально-профілактичних закладів, військових частин тощо; 2) наддержавне Р. — здійснюється за допомогою міжнародних організацій (напр. ВООЗ), наднаціональних органів регіональних економічних об’єднань (напр. ЄС); 3) ринкове Р. — здійснюється за допомогою конкуренції, динаміки ринкових цін, самостійного вирівнювання попиту і пропозиції та ін.; 4) корпоративне Р. — великі транснаціональні та національні виробничі та інноваційні фармацевтичні компанії за допомогою комплексу маркетингу, комп’ютерних (інтернет) технологій тощо не лише вивчають масовий попит, а й формують його. Пряме адміністративне Р. обов’язкове й ефективне для: безпосереднього державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в соціально значущій фармацевтичній галузі, за монопольними ринками, запобігання побічним негативним ефектам ринкових процесів на фармацевтичному ринку, розроблення та впровадження національних і галузевих стандартів тощо. Вагомими формами державного Р. у галузі є ліцензування, ціноутворення на життєво необхідні ЛП, контроль за виробництвом, оборотом та використанням окремих ЛП, установлення правил виписування рецептів та їх відпуску тощо. Найпоширеніша організаційна форма Р. — цільові програми боротьби з найбільш загрозливими захворюваннями, створення новітніх ЛП, технологій тощо, що ґрунтуються на середньо- (2–5 років) і довготермінових (5–10 років) прогнозах. Включення фармацевтичних складових до програм соціально-економічного спрямування базується на економетричному моделюванні та нематематичному прогнозуванні (напр. на основі експертних оцінок). Крупні транснаціональні фармацевтичні компанії розробляють довготермінові прогнози розвитку попиту, пропозицій та цін на конкретні ЛП, групи препаратів тощо залежно від економічних і соціально-політичних тенденцій. Такі прогнози є складовими довготермінового глобального прогнозування в рамках ООН, ВООЗ тощо.

Мнушко З.Н., Дихтярева Н.М. Менеджмент и маркетинг в фармации. Ч. II. Маркетинг в фармации / Под ред. З.Н. Мнушко. — Х., 2008; Надлежащая производственная практика лекарственных средств / Под ред. Н.А. Ляпунова, В.А. Загория, В.П. Георгиевского, Е.П. Безуглой. — К., 1999; Окрепилов В.В. Управление качеством. — М., 1998.