ПУХЛИНИ

ПУХЛИНИ (лат. tumores; син.: бластоми, новоутворення) — надлишкове некоординоване з організмом патологічне розростання тканин, що продовжується після припинення дії причин, які його викликали; складаються з якісно змінених клітин, атипових щодо диференціювання й характеру росту, які передають ці властивості своїм нащадкам. П. виникає з появою невеликої групи атипових клітин, за рахунок розмноження яких відбувається її ріст. Основними ознаками П. є її атиповість (за будовою, розташуванням і взаємодією клітин П. різною мірою відрізняються від вихідної тканини), автономний ріст і прогресія.

Розрізняють доброякісні та злоякісні П. Доброякісні П. мають експансивний ріст, унаслідок якого навколишні тканини відсуваються або розсуваються, іноді стискаються й піддаються атрофічним змінам. Чіткі межі між П. і оточуючими її тканинами при експансивному рості імітують утворення капсули, хоча справжніх капсул у П. немає. Злоякісні П. інфільтрують і руйнують тканини, що їх оточують. Інфільтративний (інвазивний) ріст є головним критерієм, що відрізняє злоякісні П. від доброякісних. Для злоякісних П. характерна також здатність до метастазування.

В етіології П. великого значення надають дії іонізуючого випромінювання, онкогенних речовин і вірусів, що в деяких випадках може бути сумісним. При цьому онкогенний ефект може посилюватися неонкогенними агентами й модифікуватися різними факторами. В етіології тих або інших П. можуть переважати різні етіологічні фактори. Так, напр., серед причин раку шкіри велике значення має УФ-випромінювання, серед причин раку легень найбільшого значення надають вдиханню онкогенних речовин із забрудненого ними атмосферного повітря, напр. при палінні. Етіологія багатьох П., напр. раку тіла матки, зокрема, шийки матки, молочної залози, передміхурової, щитовидної залози, гіпофіза, надниркової залози та ін., базується на дисгормональних порушеннях організму. Загальноприйняте уявлення, що онкогенні агенти діють на ті макромолекули клітини, які визначають синтез білка, а отже, ріст, розмноження, диференціювання клітин. Первинні вузли багатьох П. людини і тварин — клони, тобто складаються з клітин, що є нащадками однієї пухлинної клітини. При злоякісних П. перенесення й розмноження пухлинних клітин в інших тканинах спричиняє утворення метастазів. При прогресуванні П. може втрачатися багато ознак диференціювання пухлинних клітин, що є одним із проявів анаплазії. Особливою формою порушень диференціювання пухлинної тканини можна вважати появу здатності до синтезу ембріоспецифічного печінкового білка альфа-фетопротеїну. Деякі П. іноді синтезують невластиві гомологічним тканинам ектопічні гормони, напр., плоскоклітинний рак легені в деяких випадках виробляє паратиреоїдний гормон. Дихання П. в організмі послаблене через недостатнє постачання кисню, і основним джерелом енергії для неї є анаеробний гліколіз. П. здатні «насмоктувати» глюкозу з крові. В цих умовах мобілізуються компенсаторні можливості організму — в першу чергу витрачаються запаси глікогену печінки та м’язів. Основним же процесом, що дозволяє організму в більшості випадків покривати втрати глюкози, що поглинається П., є глюконеогенез — ендогенне утворення глюкози в печінці та нирках з невуглеводних попередників. Може наступати глибока гіпоглікемія. Пухлинна тканина є своєрідною пасткою для азоту, як аліментарного, так і того, що вивільнюється при розпаді білків і нуклеїнових кислот. Ріст П. призводить до посиленої мобілізації ліпідів жирових депо і м’язів. Цей процес супроводжується гіперліпідемією як компенсаторною реакцією організму на гіпоглікемічний вплив П., що дозволяє тканинам при нестачі глюкози використовувати окиснення жирних кислот як додаткове джерело енергії. Назва більшості П. складається з двох частин: перша частина вказує на джерело розвитку пухлини (клітина, тканина, орган), другою частиною є суфікс -ома-, що означає П. Напр., П., яка розвивається з жирової тканини, називається ліпомою, з хрящової — хондромою, м’язової — міомою і т.п. У назві П., крім гістогенетичних особливостей, зазначають її зв’язок з тим чи іншим органом (напр. аденома щитовидної залози). П., що виникають з елементів кровотворної системи, одержали спеціальні назви — лімфоми, лейкози та ін. У ряді випадків у П. виявляють елементи ембріональних тканин, що дозволяє позначати їх як ембріональні й тератоїдні П., або тератоми. Враховуючи уявлення про можливі джерела розвитку, П. розподіляють за основними видами тканин: епітеліальні, сполучнотканинні, м’язові та нейрогенні. Злоякісні П., що розвиваються з епітелію, називаються раком. Макроскопічний вид П. різноманітний. Вони можуть мати форму округлого чи овального вузла, виразки, нагадувати гриб або кольорову капусту. Їх поверхня буває гладкою, горбистою, шорсткуватою та ін. Щодо просвіту порожнистого органа ріст П. може бути ендо- й екзофітним. Ендофітний ріст спрямований у глибину стінки, а екзофітний — у просвіт порожнини, напр. шлунка. Підставою для встановлення діагнозу П. при гістологічному дослідженні є наявність структурного атипізму формуючих її клітин і всього утворення в цілому. Структурний атипізм П. поширюється на всі її компоненти — основний клітинний (паренхіму) і строму (сполучну тканину, включаючи проміжну речовину, судини і навіть нервові елементи). Враховуючи зв’язки строми і паренхіми, напр. в епітеліальних П., сформувалися уявлення про рак-мозковик (бідний на строму) і скір (фіброзний рак) з різкою перевагою сполучнотканинної строми над паренхімою.

Основою діагностики П. є їх своєчасне розпізнавання на ранніх стадіях захворювання, коли найбільш ефективним є застосування радикальних методів лікування. Діагностику П. розділяють на первинну, що здійснюється, як правило, в умовах поліклінічного обстеження або при проведенні профілактичних оглядів, і уточнювальну, яку проводять у стаціонарі. Для розпізнавання ранніх форм раку легені використовують великокадрову флюорографію органів грудної клітки, раку шлунка та ободової кишки — фіброгастроскопію й колоноскопію з прицільною біопсією, раку шийки матки — цитологічне дослідження. Початкові форми П. молочної залози в деяких випадках виявляють при огляді і пальпації, а також за допомогою рентгенологічних і морфологічних методів дослідження. Найпоширенішим є рентгенологічне дослідження, що дозволяє встановити локалізацію і межі П. Воно включає безконстрастні та контрастні методи рентгенологічного дослідження.

Лікування доброякісних П. в основному оперативне, хоча в деяких випадках використовують методи променевої терапії, кріодеструкцію та інші методи. Доброякісні П. повинні піддаватися радикальному лікуванню, особливо в тих випадках, коли є ознаки їх малігнізації. Лікування злоякісних П. здійснюється різними методами залежно від характеру росту й гістологічної форми П., її локалізації, клінічної стадії, віку хворого, наявності супутніх захворювань та ін. Лікування онкологічних хворих може бути радикальним, при якому можна розраховувати на повне вилікування, паліативним, зазвичай спрямованим на подовження життя хворого, і симптоматичним. Оперативне лікування є основним при більшості П.; застосовується окремо або в комбінації з іншими методами лікування. Оперативне втручання може бути пробним, радикальним або паліативним. До паліативних операцій із приводу П. належать накладення обхідних анастомозів при П., що не можуть бути вилучені та загрожують закрити або вже закрили просвіт ШКТ, гастростомію при раку стравоходу та ін.

БМЭ. — М., 1981. — Т. 17; Гистология / Под ред. Ю.И. Афанасьева, Н.А. Юриной. — М., 1989; Патологическая физиология / Под ред. А.Д. Адо, М.А. Адо, В.И. Пыцкого и др. — М., 2002; Штрыголь С.Ю., Гришина Т.Р. Фармакология с клинической фармакологией. — Иваново, 2002.