Протиотрута (лат. antidotum) — препарати, що використовуються для усунення отруєнь. Ефективна медична допомога при гострих отруєннях забезпечується проведенням комплексу реанімаційних і фармакотерапевтичних заходів. Будь-яка программа невідкладної допомоги повинна передбачити дії, що спрямовані на недопущення подальшого проникнення токсичного агента в організм потерпілого та на прискорення виведення його з організму (екстрена детоксикація), знешкоджень отрути за допомогою відповідних протиотрут, або антидотів, які безпосередньо інактивують токсичну речовину (специфічна антидотна терапія), а також на підтримання життєво важливих функцій організму і усунення наслідків отруєння (патогенетична і симптоматична терапія). Крім того, з метою значного обмеження дії отрути на відповідні рецептори використовують ЛП, які проявляють антагоністичну щодо токсичного агента дію на ці рецептори або протилежну дію на відповідну фізіологічну функцію (специфічні та неспецифічні фармакологічні антагоністи). Фармакологічними антагоністами є багато ЛП.
Найбільш ефективними антидотами при гострих отруєннях вважають комплексони — хелатні сполуки (дефероксамін, натрій кальцій едетат, пеніциламін, унітіол); ентеросорбенти вуглецеві полімерні (сферичний карбоніт насичений) та кремнієві (Полісорб, Ентеросгель).
Механізм дії. Комплексони через наявність у їх структурі таких функціональних груп, як -ОН, -SН і –NН, можуть віддавати електрони для зв’язку з катіонами металів, тобто утворювати координаційно-ковалентні зв’язки. Ефективність хелатного з’єднання визначається кількістю лігандів в його основі, здатних зв’язуватись із металом. Чим їх більше, тим більш стабільний метало-хелатний комплекс. Але комплексони мають невисоку вибірковість. Поряд із токсичними агентами вони можуть зв’язувати необхідні для організму ендогенні іони, напр. кальцію і цинку. Кінцевий результат такої взаємодії визначається афінітетом токсичних екзогенних і есенціальних (ендогенних) металів до хелатних препаратів. Ентеросорбенти сорбують (затримують на своїй поверхні) токсичні агенти.
Машковский М.Д. Лекарственные препараты. В 2 т. — М., 2000; Скакун М.П., Посохова К.А. Фармакологія. — Тернопіль, 2002.