ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА

ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА (лат. morbus radioactivus) — захворювання, що розвивається в результаті впливу іонізуючого випромінювання на людину. Залежно від тривалості опромінення і термінів прояву захворювання розрізняють гостру і хронічну П.х. Розвиток гострої П.х. може спостерігатися після атомного вибуху, при порушенні використання джерел іонізуючого випромінювання, аварії систем, що містять радіонукліди; при випадковому доступі осіб до радіоактивного джерела. Гостра П.х. виникає при опроміненні або надходженні всередину організму радіонуклідів у дозі, яка перевищує 1 Гр. У разі однократного опромінення в дозі до 0,25 Гр звичайне клінічне дослідження істотних відхилень не виявляє. При опроміненні в дозах 0,25–0,75 Гр відзначаються зміни клітинного складу крові, нервово-судинні регуляції, які виникають на 5–8-й тиждень з моменту опромінення. У формуванні типової форми гострої П.х. виділяють чотири фази: І — фаза первинної загальної реакції; ІІ — видимого клінічного благополуччя; ІІІ — виражених клінічних явищ; ІV — безпосереднього відновлення. Фаза первинної загальної реакції триває 1–3 доби і характеризується нервово-регуляторними, диспептичними порушеннями і лейкоцитозом. Виявляються лімфопенія, загибель молодих клітинних елементів кісткового мозку, а також ранні реакції судинної і нервової систем у вигляді порушень гемодинаміки, загальномозкових та осередкових неврологічних симптомів; при високій дозі опромінення з’являються ознаки набряку мозку. Фаза видимого клінічного благополуччя, залежно від дози опромінення, триває від 10–15 днів до 4–5 тиж і характеризується поступовим наростанням змін у радіочутливих органах і тканинах (спустошення кісткового мозку, ентерит, пригнічення сперматогенезу, ерозії, пухирі і некроз шкіри, епіляція) при зменшенні вираженості загальних нервово-регуляторних порушень та задовільному самопочутті хворих. Фаза виражених клінічних проявів з боку органів і систем виникає у різний час та визначається цитокінетичними параметрами систем клітинного відновлення. Відзначаються глибоке ураження системи крові, пригнічення імунітету, гарячка і геморагічні явища, астенія з вираженою адинамією. При дозах, які перевищують 2,5–3,0 Гр, або при нераціональному лікуванні можливий смертельний наслідок. Причинами смерті є глибоке порушення кровотворення, геморагічно-некротична пневмонія. Тривалість ІІІ фази у разі одужання не перевищує 2–3 тиж. До кінця терміну з’являються перші ознаки регенерації — поява молодих клітинних форм у клітинах кісткового мозку. У фазі відновлення загальний стан хворих поліпшується, температура тіла знижується до норми, зникають геморагічні прояви, відбувається відторгнення некротичних мас і повне або часткове загоєння поверхонь з ерозіями на шкірі та слизових оболонках. Період відновлення триває 3–6 міс (рідше 1–2 роки) і відрізняється при тяжких формах захворювання регенераторними процесами в пошкоджених органах. Ураження, що розвиваються після опромінення в дозі >10 Гр, оцінюють як украй тяжкі. Кишковий синдром перебігає з ознаками тяжкого ентериту і водно-електролітного дисбалансу, які виникають на фоні глибокого ураження кровотворення. Церебральний синдром характеризується прогресуючим набряком головного мозку і центральними порушеннями регуляції кровообігу та дихання. Місцеві променеві ураження характеризуються фазністю перебігу, однак їх латентний період коротший, і виражені клінічні прояви можуть помітно ускладнювати стан хворих уже з 5–12-ї доби після опромінення. При вкрай тяжкому ураженні тканин виявляються ділянки сухого некрозу синюшного кольору. При опроміненні обличчя в дозі >4 Гр до процесу залучаються слизові оболонки порожнини носа, рота, глотки, ока. У перші 1–2 дні виражена загальна реакція (головний біль, слабість, нудота). При дозах >10 Гр характерні симптоми гострого минущого паротиту. При локальному опроміненні ділянки живота в дозах >15 Гр у ранній термін з’являються слабко виражені клінічні ознаки: нерізкий біль, здуття живота, бурчання, неоформлені випорожнення 1–2 рази на добу, починаючи з 4–10-го дня після опромінення. Надалі можливий розвиток важких виразково-некротичних уражень — виразок, кишкових свищів, а також симптомів кишкової непрохідності та перитоніту. Загальний стан пацієнтів у цих випадках тяжкий. При виникненні симптомів захворювання через 2–3 год після опромінення розвивається, як правило, П.х. середньої тяжкості. При більш пізньому прояві вона характеризується відносно легким перебігом. У максимально короткий термін треба вжити таких невідкладних заходів: невідкладна допомога за клінічними показниками (полегшення блювання, усунення колапсу, знеболювання, іммобілізація ушкоджених кінцівок); радіометричне біофізичне дослідження та аналіз ситуації з орієнтовною оцінкою дози (видається санепідемстанцією та інтерпретується разом з лікарем-терапевтом); при радіоактивному забрудненні шкіри — дезактивація, а при пораненнях — накладення асептичної пов’язки на ділянки максимального забруднення; клінічний огляд потерпілого з фіксацією коротких даних обстеження та опитування. Проводять розгорнутий аналіз крові, включаючи підрахунок тромбоцитів і ретикулоцитів. Готують зразки крові (5 мл у пробірці з гепарином) для підрахунку аберації в культурі лімфоцитів. Проводять біохімічне дослідження крові на вміст білірубіну, сироваткового заліза, креатинфосфокінази, амілази, трансамінази та сорбітдегідрогенази. Визначають дезоксицитидин і діастазу в сечі. Встановлюють групу крові та резус-приналежність. Перший етап організації невідкладної допомоги включає допомогу на місці виникнення аварійної ситуації. Для населення та осіб, які мали випадковий контакт із джерелом випромінювання, роль первинної ланки виконують радіологічне відділення регіонарної санітарно-епідеміологічної служби і відділення швидкої медичної допомоги району. Для консультації і стаціонарного розміщення потерпілих залучаються заздалегідь визначені установи. Вимоги до установ радіаційного профілю передбачають: готовність до проведення заходів реанімації та інтенсивної терапії за клінічними показниками; можливість розміщення потерпілих в ізольованих палатах або боксах для асептичного ведення тяжких променевих опіків або інфекційних ускладнень на фоні агранулоцитозу; здійснення інтенсивної замісної терапії компонентами крові та кровозамісними рідинами, а за показаннями — трансплантації кісткового мозку. Першочерговими завданнями є обмеження масштабів і наслідків аварії, оцінка радіаційної ситуації, ідентифікація потерпілих за очікуваною фазою променевого ураження та виконання необхідних лікувально-евакуаційних заходів. При первинному розподілі потерпілих виділяють тих, що потребують невідкладної допомоги за клінічними показниками; осіб, у яких за дозиметричними даними прогнозується тяжке місцеве (12±6 Гр) або загальне (6±3 Гр) ураження. Наприкінці 1-ї доби ці дані доповнюють відомостями про характер опромінення, орієнтовними розрахунковими величинами середньої поглиненої дози на все тіло — сумарно від гамма-випромінювання та нейтронів або бета-випромінювання. У перші 3 дні дозиметрична інформація обмежується зазначеним обсягом або уточнюється додатковими даними. За сукупністю даних встановлюють орієнтовний безпосередній прогноз і визначають оптимальну тактику на найближчий період.

Лікування гострої П.х. У фазі первинної реакції при нудоті та блюванні застосовують протиблювотні засоби (метоклопрамиду гідрохлорид, атропіну оксид, хлорпромазин). У тяжких випадках при невпинному блюванні та пов’язаній з ним гіпохлоремії потрібне в/в введення розчину натрію хлориду, повторні ін’єкції інших протиблювотних засобів, а при зниженні АТ — введення реополіглюкіну або гемодезу в поєднанні з мезатоном або норадреналіном. При розвитку серцевої недостатності застосовують корглікон, строфантин. У прихований період при П.х. І–ІІ ступеня тяжкості хворий повинен знаходитися в стаціонарі. У період розпалу хвороби необхідні постільний режим та максимальний захист від екзогенної інфекції. Проводять антибактеріальну терапію до розвитку агранулоцитозу, а при його виникненні встановлюють суворий асептичний режим. Для профілактики інфекційних ускладнень призначають антибактеріальні препарати (оксацилін, ампіцилін, бісептол, ністатин). Виникнення інфекційних ускладнень, які супроводжуються гарячкою, утворення вогнищ запалення вимагає призначення максимальних терапевтичних доз антибіотиків широкого спектра дії (напівсинтетичні пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди). Для профілактики грибкової інфекції призначають протигрибкові препарати. При тяжких стафілококових ураженнях порожнини рота і глотки, пневмонії, септицемії поряд з антибіотиками показане застосування антистафілококової плазми. При гострій П.х. І–ІІІ ступеня призначають противірусні препарати. При геморагічному синдромі застосовують препарати, що поповнюють дефіцит тромбоцитів, покращують коагуляційні властивості крові (дицинон, амінокапронова кислота, амбен), а також засоби місцевої дії (гемостатична губка, сухий тромбін, фібринна плівка). При розвитку анемії показані трансфузії крові та еритроцитарної маси. Для боротьби з токсемією використовують в/в введення розчинів хлориду натрію, глюкози, гемодезу, поліглюкіну в поєднанні з діуретиками (фуросемідом, манітолом), особливо при загрозі набряку головного мозку. Успішно застосовують плазмаферез. При тяжкому ураженні ШКТ призначають парентеральне харчування з використанням білкових гідролізатів жирових емульсій. У перші дні після опромінення вводять антипротеолітичні препарати (трасилол, контрикал). Для нормалізації регіонарної гемодинаміки, поліпшення мікроциркуляції призначають трентал, венорутон із солкосерилом. Застосовують гормональні мазі та мазі на основі метилурацилу. При появі гіперемії та набряку рекомендують холод, примочки з розчином риванолу.

Борисова В.В. Биологические эффекты при длительном поступлении радионуклидов. — М., 1988; Гозенбук В.Л., Кеирим-Маркус И.Б. Дозиметрические критерии тяжести острого облучения человека. — М., 1988; Медицинские аспекты аварии на Чернобыльской атомной электростанции / Под ред. А.Е. Романенко. — К., 1986; Медицина катастроф. / В.І. Гридасов, В.М. Ковальов, М.В. Катрич та ін. — Х., 2002.