ПРОЛОНГУВАННЯ

ПРОЛОНГУВАННЯ (лат. pro — вперед + longus — довгий) — продовження терміну дії будь-чого; у фармації — продовження терміну дії ліків після їх одноразового застосування або збільшення концентрації АФІ в організмі впродовж значного терміну. Поява пролонгованих ліків у 60-ті роки ХХ ст. зумовлена негативними явищами, які спостерігались при їх використанні: швидке виведення АФІ з організму або їх руйнування (антибіотиків, гормонів та ін.), що вимагало їх частого застосування з метою уникнення різкого коливання концентрації діючих речовин і, в свою чергу, зумовлених побічних (алергічних, подразливих) реакцій; численні інстиляції офтальмологічних розчинів викликали мацерацію слизової оболонки, внаслідок чого виникали інфекційні процеси. Крім того, швидке виведення АФІ з організму зумовило появу низки стійких форм мікроорганізмів, а часте застосування ліків — незручність у пацієнтів. Усе це стимулювало розроблення пролонгованих, або дюрантних (фр. durant — тривалий), ЛП.

Відомо, що максимум концентрації діючої речовини в крові є прямо пропорційним уведеній дозі, швидкості всмоктування та обернено пропорційним швидкості виведення її з організму. Тому П. дії активних речовин може досягатися шляхом регулювання швидкості їх вивільнення із фармацевтичних систем; депонування в органах і тканинах; уникнення інактивації ферментами та уповільнення швидкості їх виведення з організму. Для створення ЛП з пролонгованою дією використовуються різні методи: хімічні (зміна хімічної структури АФІ шляхом комплексоутворення, полімеризації, включення в структуру водорозчинних полімерів, отримання важкорозчинних солей, складних етерів тощо, що не завжди можливо); фізіологічні (одночасний прийом ЛП, що впливають на процеси всмоктування, біотрансформації й швидкості виведення з організму основної діючої речовини) та технологічні (підвищення в’язкості дисперсійного середовища ЛП, зв’язування діючих і допоміжних речовин ковалентними або іонними зв’язками (солюбілізація), іммобілізація діючих речовин на полімерних біодеградуючих носіях, створення плівкових оболонок на поверхні часток діючих речовин, суспендування або емульгування розчинних активних речовин, створення мікрокристалічних суспензій у водних і неводних розчинниках; створення офтальмологічних або стоматологічних лікарських плівок замість розчинів тощо). Технологічні методи П. на сьогодні знаходять широке розповсюдження, особливо такі технологічні методи, які передбачають підвищення в’язкості дисперсної системи за рахунок вибору відповідного виду і кількості допоміжних речовин. Так, створення парентеральних пролонгованих ліків базується на введенні до їх складу ВМС (метилцелюлози та її похідних, ПВП, полівінолу, колагену та ін.), використання неводних розчинників (ПЕГ-400, пропіленгліколю, олій тощо). Однак при використанні ВМС як пролонгаторів слід враховувати їх можливу власну біологічну дію на організм (ПВП може виявляти детоксикаційну дію, ПЕГ-400 — проносну), а також механізм і термін розпаду самого полімеру, його подальшу трансформацію під впливом активного середовища організму та шляхи виведення з організму. Широко використовують включення АФІ в гелеві системи. Для П. офтальмологічних ліків використовують біорозчинні полімери, виготовляють очні лікарські плівки. В технології таблеток, драже, гранул використовують мікрокапсули, спансули, різні покриття часток АФІ або готують багатошарові та імплантаційні таблетки. Останнім часом з цією ж метою ефективно використовують терапевтичні лікарські системи, які водночас мають регулююче вивільнення АФІ.

Отже, процес П. ліків досягається різними шляхами, використанням різних методів, які нерідко включають використання допоміжних речовин, що дозволяють помітно збільшувати термін надходження АФІ в організм або отримати спеціальну фармацевтичну систему з регулюючим вивільненням діючої речовини (див. Терапевтичні лікарські системи), які забезпечують більш ефективну лікувальну дію. Цю різноманітну групу допоміжних речовин прийнято називати пролонгаторами. Проте їх, як правило, не виділяють в окрему категорійну групу, оскільки вони одночасно виконують роль носіїв, стабілізаторів, загусників, гелеутворювачів, солюбілізаторів тощо і в поєднанні з певними технологічними прийомами використовуються для П. ліків. Поява пролонгованих ліків дозволила значно оптимізувати фармакотерапевтичні процедури та підвищити їх ефективність.

БМЭ. — М., 1983. — Т. 21; Технология лекарственных форм. В 2 т. Т. 1 / Под ред. Т.С. Кондратьевой. — М., 1991; Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків / І.М. Перцев, О.Х. Пімінов, М.М. Слободянюк та ін.; За ред. І.М. Перцева. — Вінниця, 2007; Rowe Raymond C., Sheskey Paul J., Owen Sian C. Handbook of Pharmaceutical Excipiens. — London — Chicago, 2006.