Продуктивність праці — економічна категорія, яка відображає ефективність використання трудового потенціалу ФП у процесі виробництва ЛП і виробів медичного призначення та засвідчує здатність працівника випускати певну кількість продукції за одиницю робочого часу (рік, місяць, тиждень тощо) або кількість робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції. В умовах ринку діє об’єктивний економічний закон неухильного підвищення П.п., оскільки саме це сприяє збільшенню прибутку і конкурентоспроможності ФП у ринковому середовищі. Показниками П.п., які застосовуються на ФП, є виробіток — кількість продукції, що виробляється за одиницю часу або припадає на одного працівника, та трудоємність — обернений показник виробітку. На підприємствах фармацевтичної галузі визначають такі показники виробітку:
1) середній річний виробіток на одного працівника:
де ВП — обсяг виробленої продукції; Чсер.ПВП — середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу;
2) середній річний виробіток на одного працівника:
де Чсер. роб — середньоспискова чисельність працівників;
3) середньоденний виробіток на одного працівника:
де Тл-д — кількість відпрацьованих людино-днів;
4) середньогодинний виробіток на одного працівника:
де Тл-г — кількість відпрацьованих людино-годин.
На ФП використовують такі методи визначення продуктивності праці залежно від способів обліку обсягів виробництва: натуральний (умовно-натуральний), вартісний, трудовий. Натуральний метод передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в натуральних одиницях на середню чисельність працівників, що беруть участь у виробництві цієї продукції. Умовно-натуральний метод дозволяє розширити можливості застосування натурального методу. Однорідна, але різноякісна продукція приводиться до певної ознаки, тобто до умовного еталона. Напр., сірчану кислоту різної концентрації приводять до моногідрату (100%). Вартісний метод є найбільш універсальним методом вимірювання продуктивності праці. Він передбачає визначення виробітку шляхом ділення обсягу виробленої продукції в грошовому вираженні до витрат часу, визначеного в середньообліковій чисельності працівників або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин). Трудовий метод передбачає визначення П.п. шляхом ділення обсягу продукції, визначеної у витратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість працівників. Він застосовується переважно на окремих робочих місцях, дільницях, в цехах при обліку незавершеного виробництва, яке не можна вимірювати ні в грошовому вираженні, ні в натуральних одиницях. Цілеспрямоване управління П.п., розроблення конкретних програм ефективності використання трудового потенціалу ФП потребують класифікації чинників підвищення П.п. на дві узагальнюючі групи — зовнішні та внутрішні. До групи зовнішніх чинників належать стан кон’юнктури фармацевтичного ринку, рівень конкуренції на ньому, макроструктурні зрушення в суспільстві, стан НТП, зміна рівнів цін та інфляції тощо.
Внутрішні чинники, які діють безпосередньо на конкретному ФП, можна класифікувати так:
- матеріально-технічні (удосконалення техніки й технології, рівень та темпи впровадження інновацій на підприємстві тощо);
- організаційно-економічні (удосконалення організації виробництва, розвиток спеціалізації й кооперування, поліпшення обслуговування робочих місць, удосконалення оплати й стимулювання праці; вдосконалення управління й планування);
- соціально-психологічні (підвищення кваліфікації й культурно-технічного рівня працівників; поліпшення умов праці, побуту і відпочинку; підвищення життєвого рівня; розвиток сфери обслуговування; створення здорового соціально-психологічного клімату в колективі; розвиток моральних стимулів до праці тощо).
Дослідження доводять, що підвищення кваліфікації працівників на 1% забезпечує приріст П.п. на 0,2–0,4%. Крім чинників продуктивності праці, виділяють також резерви підвищення П.п., під якими слід розуміти невикористані можливості економії витрат праці, які з’являються внаслідок дії тих чи інших чинників, що перелічені вище. Резервами підвищення П.п. на ФП є: зниження трудомісткості ЛП; за рахунок автоматизації та механізації виробничих процесів поліпшення використання робочого часу персоналу; удосконалення структури кадрового потенціалу та ін.
Афанасьєв М.В., Гончаров А.Б. Економіка підприємства. — Х., 2003; Володькіна М.В. Економіка промислового підприємства. — К., 2004; Судін В.А., Пономарьова Ю.В. Економіка підприємства. — К., 2003.