ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ

ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ — власність, що належить окремій особі, максимум — сім’ї. Її матеріальна основа — зростання продуктивності праці в процесі суспільного поділу праці (насамперед в одиничній формі), поява додаткового продукту, загострення суперечностей між інтересами окремих індивідів та суспільною власністю, що гальмувала розвиток індивідуальних потреб, інтересів, цілей найініціативніших виробників. Розрізняють П.в., що базується на власній та на чужій праці. До першої належить власність дрібних виробників (ремісників, селян тощо), які не наймають робочої сили, а отже, не експлуатують найманої праці. Ця форма власності існує в усіх суспільно-економічних формаціях (крім первіснообщинного ладу). З проголошенням державної незалежності України почалося відродження приватної трудової власності, економічно доцільної в окремих сферах — сфері нематеріального виробництва, таких, як медицина, і галузях роздрібної торгівлі, у т.ч. у фармації. Така форма власності є однією з передумов економічної свободи людини, розвитку її підприємницьких здібностей і якостей та значною мірою відповідає біологічній природі людини. Водночас її розвиток у сучасних умовах обмежений, що зумовлено рівнем розвитку продуктивних сил, дією низки економічних законів (закону концентрації виробництва і власності, централізації виробництва і власності, адекватності виробничих відносин рівня й характеру розвитку продуктивних сил та ін.), загальносвітовими тенденціями економічного прогресу тощо.

Засновником приватного підприємства може бути тільки один громадянин. Для його створення необхідно підготувати статут, сформувати статутний фонд, розмір якого законодавством України не передбачений і може бути сформований як за рахунок вкладання грошових коштів, так і за рахунок майна засновника. Приватне підприємство відповідає за свої обов’язки тільки майном підприємства.

Особа, яка є власником майна, може вчинити позов про визнання її права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати нею документа, який засвідчує її право власності (ст. 392 ЦК). Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном (ст. 391).

Господарський кодекс України. — Х., 2004; ЕЕ: У 3 т. / Ред. С.В. Мочерний. — К.–Тернопіль, 2000; Юридична енциклопедія. — К., 2003.