АДАПТАЦІЯ

АДАПТАЦІЯ (лат. аdaptatio — пристосування, аdaptare — пристосування), у широкому значенні — пристосування організму до певних умов існування, які постійно змінюються, що формувалося в процесі еволюційного розвитку, у більш вузькому — зміна чутливості органів чуття під впливом більш чи менш тривалої дії тих чи інших подразників, напр. пристосування ока до світла чи темряви. Без А. неможлива була б підтримка нормальної життєдіяльності та пристосування до різних чинників зовнішнього середовища: кліматичних і температурних, гіпоксії, дії на організм інфекційних агентів та ін. А. має велике значення для організму людини і тварин, дозволяє не тільки переносити різні зміни в навколишньому середовищі, але й активно перебудовувати свої фізіологічні функції та поведінку відповідно до цих змін. Завдяки А. підтримується постійність внутрішнього середовища організму, такі константи крові, як кислотно-лужний баланс, осмотичний тиск та ін. Крім підтримки констант внутрішнього середовища, за допомогою А. здійснюється перебудова різних функцій організму, які забезпечують його пристосування до фізичних, емоційних та інших навантажень. При виникненні патологічних станів А. відіграє істотну роль у розвитку різних компенсаторних змін в організмі, захисних механізмів, які протидіють захворюванню. Крім того, у широкому значенні термін «А.» застосовують для позначення процесу змін рівня чутливості того чи іншого аналізатора під дією адекватного подразнення (А. зорова, А. слухова). У цих випадках А. є складною сумою процесів, які спостерігаються як в рецепторах, так і в центральних нейронних структурах. Клітинна А. — пристосування клітин до умов навколишнього середовища, спрямоване на виживання та відтворення. А. в кібернетиці — автоматична зміна (без участі людини) кібернетичною системою характеру функціонування (поведінки) з метою досягнення найкращого результату при випадкових змінах характеристик навколишнього середовища. А. до висоти — фізіологічний процес пристосування організму людини до умов існування та активної діяльності при зниженні парціального тиску кисню в повітрі, яке вдихається. Розвиток авіації, космонавтики, робота на високогірних астрономічних та метеорологічних станціях, розвиток альпінізму спонукають до необхідності подальшого вивчення механізмів А. З метою покращання адаптаційних можливостей організму у складних екологічних умовах застосовуються адаптогени (див. Адаптогени), полівітамінні препарати.

У соціології А. — взаємодія особистості чи соціальної групи з оточуючим світом, яка включає засвоєння норм і цінностей цього світу в процесі соціалізації, а також змін, перетворення оточуючого світу відповідно до нових цілей діяльності. У педагогіці: А. до нового предметного змісту навчальної роботи, до нового викладача, до нових форм навчання, а також А. навчального процесу до конкретного студента, напр. А. за темпом засвоєння, за змістом тощо. При використанні технічних засобів навчання кажуть про А. як процес пристосування до них і реалізацію за їх допомогою навчальних програм за рівнем знань, умінь та навичок. Складається з накопичення і подальшого використання інформації про закони змін стану студента. А. професійна — процес або результат процесу пристосування працівника в початковий період його роботи на певному підприємстві до особливостей робочого місця та організації праці на виробництві. А.п. сприяє хороша підготовка людини до виконання певної роботи, а також її кмітливість, самостійність і відповідальність, допомога з боку старших і товаришів по праці.

Виділяють такі напрямки А.: за видами адаптивного середовища, до якого пристосовується (або пристосовує себе) індивід — виробнича, подружня, сусідсько-приятельська, політико-правова, навчальна тощо; за структурними компонентами А. середовища — предметно-діяльнісна; особистісна А. до соціально-психологічного клімату колективу і домінуючих у ньому настроїв, ціннісних орієнтацій, особливостей міжособистісних стосунків, до стилю керівництва і системи ролей, які випливають із соціального статусу певного працівника і т.п.

А. молодої людини після закінчення вищого навчального закладу до професійної діяльності здійснюється за багатьма напрямками і характеризується різким підвищенням напруження під час роботи та погіршенням самопочуття. Потрапляючи у принципово інші умови, людина гостро реагує на зміни і на фізіологічному, і на психічному рівнях. На фізіологічному рівні в період А. різко збільшуються енергетичні витрати організму, спостерігаються помітні фізіологічні збої. При високих навантаженнях функціональні системи повертаються до норми повільніше, а подолання незначних ускладнень набуває більш «високої» фізіологічної «ціни», негативно впливає на загальний стан організму і психічне життя людини. На психічному рівні А. проявляється відчуттям внутрішнього дискомфорту, невпевненості, підвищенням психічного напруження, тривожності, виникає явний або прихований конфлікт із соціальним оточенням. За психологічним змістом виділяють такі варіанти взаємодії людини з новим середовищем та їх наслідки: передадаптація — пристосування до майбутнього, до уявних ситуацій, формування психологічної установки на А. Типовим видом такої передадаптації є навчання у вищому, зокрема фармацевтичному навчальному закладі, де людина дізнається про майбутню фармацевтичну діяльність, закінчує своє професійне самовизначення, набуває первинного досвіду визначення професійних проблем; дезадаптація — відвикання від звичних умов життя. Будь-яка людина, яка потрапляє в нове середовище, вже має накопичений досвід пізнання та перетворення, певну систему відносин. Але в нових умовах цей досвід не завжди може допомогти вирішити питання, що виникають, а система відносин не відповідає об’єктивним реаліям. Цей стан невідповідності наявних резервів людини ситуації та життю визначається як дезадаптованість; реадаптація — відвикання від одних нових умов життя, але таких, що вже стали певною мірою звичними, та призвичаєння до інших. Так, студенти фармацевтичних (медичних) навчальних закладів уже пройшли у своєму житті низку періодів А.: вступ до школи, перехід із початкових класів до середніх, вступ до вищого навчального закладу, і кожного разу виникала необхідність заново виробляти засоби пізнання та вирішувати типові ситуації, змінюватися відповідно до нового змісту діяльності та умов; дизадаптація — неадаптованість, нездатність пристосуватися до нових умов соціального середовища. Психологічна А., у свою чергу, має декілька напрямків, за якими відбувається перебудова системи відносин і засобів взаємодії молодого спеціаліста — випускника фармацевтичного (медичного) закладу з іншими людьми: включення в нову систему діяльності, яка характеризується низкою принципових відмінностей від усього попереднього досвіду життя. Зміна рольових позицій, пов’язана з входженням до нової системи соціальних відносин; входження до нової системи соціальних відносин супроводжується перш за все зміною рольових позицій. Адже в школі і вищому фармацевтичному (медичному) навчальному закладі колишній учень, студент знаходився найчастіше в ролі дитини, яку всі опікують і контролюють. Тепер він повинен самостійно приймати рішення, координувати, повчати, наставляти, давати поради; звикати до нового середовища, яке потребує іншого життєвого ритму і де відбувається різка зміна режимів праці, відпочинку й умов побуту. Для молодого викладача вищого фармацевтичного навчального закладу необхідність різкої зміни багаторічного, звичного робочого стереотипу, прийняття нової системи орієнтацій, інших принципів організації діяльності — процес досить складний, який супроводжується негативними переживаннями, нервовими зривами і стресовими реакціями у разі незадовільної А. (дизадаптації). Чинниками, що зумовлюють збільшення труднощів періоду А. на індивідуальному рівні, є відсутність умінь і навичок самоорганізації, невміння здійснювати психічну саморегуляцію поведінки та діяльності.

Виділяють декілька якісно різних типів А., кожен з яких відображає індивідуальну стратегію входження в педагогічну діяльність і зумовлює певні особливості професійної взаємодії з іншими учасниками педагогічного процесу. Перший тип А. проявляється такими параметрами: викладач прагне перш за все розвивати особистість студента, спираючись на емоційний та соціальний чинники, дотримується гнучкої програми, не замикається на змісті предмета, що вивчається. Йому притаманна невимушена манера викладання, щирість, приязність, дружній тон. Для викладача такого типу ознаками дизадаптованості є відчуження викладача і студентів, егоцентричність, стриманість у стосунках. Другий тип А.: викладач зацікавлений лише в розумовому розвиткові студентів, суворо дотримується змісту предмета, який викладає. Працює за послідовною, детально розробленою програмою, висуває високі вимоги, ретельно перевіряє рівень засвоєння матеріалу. Дотримується дистанції у спілкуванні, відчуженості стосунків, підхід до студентів суто професійний. Ознаки дизадаптованості: неорганізованість, недбалість. Третій тип А.: творчий, винахідливий викладач, схильний зацікавити своїм предметом хоча б окремих студентів, пробудити у них прагнення і здатність повністю розкрити свої творчі здібності. Турбується про розвиток розумових здібностей в обмеженому, традиційному розумінні. Перевірка та оцінка знань або дій студентів у нього — нерівнозначні за вимогами. До студентів часто ставиться суб’єктивно. Ознаки дизадаптованості: нецікавість, традиційна манера роботи.

 БМЭ. — М., 1974. — Т. 1; БСЭ. — М., 1970. — Т. 1; Воложин А.И., Субботин Ю.К. Болезнь и здоровье: две стороны приспособления. — М., 1998; Вопросы курортологии, физиотерапии и лечебной физкультуры // 3-й Международный симпозиум врачей «Адаптация организма при стрессовых ситуациях». – 1996. — № 1; Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997; Коляда Т.И., Волянский Ю.Л. Адаптационный синдром и иммунитет. — Х., 1995; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.П. Ярошевского. — М., 1990; Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Психологічна структура педагогічної діяльності. — К., 2000. — Ч. 1.