ПОЛІДЕКСТРОЗА

ПОЛІДЕКСТРОЗА, Polydextrose (CAS № 68424–04–4); син.: polydextrose A; polydextrose K; E1200; Litesse — аморфний полімер, частково зв’язаний продукт каталітичної конденсації розплавленої суміші приблизно 90% D-глюкози, 10% сорбіту та 1% лимонної або 0,1% фосфорної кислоти, причому в структурі полімеру домінуючим є 1,6 глікозидний зв’язок, хоча можлива наявність зв’язків інших типів. Декстрозу сплавляють у вакуумі з невеликою кількістю сорбіту та лимонної кислоти і конденсують, конденсат знебарвлюють, нейтралізують та іноді знов піддають розпилювальному висушуванню. Отриманий продукт — порошок від білого до жовтуватого кольору, без запаху, з ледь солодким смаком і може містити незначні кількості вільної глюкози, сорбіту та D-ангідроглюкози (левоглюкозан) із слідовими кількостями лимонної та фосфорної кислот. Унаслідок своєї аморфності П. не має характерного діапазону Тпл, а лише змінює в’язкість при нагріванні в межах температур 150–160 ˚С. Насипна густина — 0,625 г/см3; густина після усадки — 0,6942 г/см3; коефіцієнт заломлення — n21D =1,3477 (10% водний розчин), рН 2,5 (10% водний розчин). Дуже добре розчиняється у воді, на відміну від більшості карбогідратів та поліолів, що дозволяє готувати 80% розчини при 20 ˚С; розчиняється в етанолі, частково — в гліцерині та пропіленгліколі; дуже погано або взагалі не розчиняється в більшості органічних розчинників. Розчини П. належать до ньютонівських рідин і мають більшу в’язкість порівняно з розчинами сахарози та сорбіту при еквівалентних температурах (рисунок). П. є несумісною з окисниками, сильними кислотами та лугами внаслідок її деполімеризації та забарвлення в коричневий колір.

Polidekstroza.ai

Рисунок. В’язкість полідекстрози залежно від концентрації: — цукроза; — поліднестроза; — сорбіт

П. використовується у фармацевтичній практиці як допоміжна речовина переважно при створенні твердих лікарських форм. У таблетковому виробництві П. використовують як зв’язувальну речовину у вигляді розчину при отриманні гранул вологою грануляцією та у вигляді порошку при отриманні таблеток прямим пресуванням. У поєднанні з іншими допоміжними речовинами розчини П. входять до складу захисних оболонок таблеток. Входить до складу сиропів та в’язких розчинів як текстуратор і структуроутворювач. У поєднанні з ізомальтолом, лактитолом або мальтитолом П. використовується як низькокалорійний наповнювач при створенні вільних від цукру фармацевтичних композицій у вигляді цукерок, льодяників, пастилок. Аморфність та відсутність кристалізаційної здатності при низьких температурах та високій концентрації зумовлює використання П. для контролю процесу кристалізації поліолів та цукрів у виробництві фармацевтичних льодяників і дозволяє отримувати високоякісні продукти з необхідною структурою та текстурою. Також П. використовується в харчовій промисловості як наповнювач діабетичних кондитерських виробів.

П. розглядається як нетоксична та неподразлива речовина. Проте її надмірне вживання може викликати відчуття дискомфорту в ШКТ. Як і більшість інших полімерів, П. практично не всмоктується, у добовій дозі 90 г (1,3 г/кг маси тіла) або 50 г на один прийом П. виявляє проносний ефект. Мікрофлора тонкого кишечнику частково розщеплює П. до коротколанцюгових жирних кислот, які у свою чергу засвоюються організмом. Хоча енергетична цінність П. становить лише ¼ від енергетичної цінності цукру при еквівалентних масах і становить лише 4 кДж/г (1 Ккал/г), проте вона метаболізується незалежно від інсуліну та не чинить суттєвого впливу на рівень глюкози у крові.

П. внаслідок високої гігроскопічності слід зберігати в сухому, прохолодному місці, в щільно закритих контейнерах.

Сарафанова Л.А. Пищевые добавки: Энциклопедия — СПб., 2004; Handbook of Pharmaceutical Excipiets / Edit by R.C. Rowe, P.J. Sheskey, S.C. Owen. — London-Chicago, 2006.