ПОДАТКИ

ПОДАТКИ — обов’язкові платежі, що стягуються державою з фізичних і юридичних осіб у бюджет відповідного рівня в порядку і на умовах, визначених законодавством країни, з метою виконання її соціально-економічних, політичних, правових функцій. П. — частина національного доходу та фінансові відносини між державою й платниками П. Основними принципами оподаткування в сучасних умовах є: пропорційний характер П. (величина податкової ставки має відповідати рівню доходів); обов’язковість їх сплати платоспроможними фізичними та юридичними особами; зменшення кількості П.; зручність; економічність; гнучкість (необхідність пристосування податкової системи до умов розвитку економічного способу виробництва, передусім економічної політики); передбачуваність. У Законі України «Про систему оподаткування» принципами оподаткування названо: обов’язковість, стимулювання підприємницької діяльності, рівнозначність і пропорційність, рівність і недопущення податкової дискримінації, соціальну справедливість, стабільність, економічну обґрунтованість, рівномірність, єдиний підхід, компетенцію, доступність. Основні функції П. — фіскальна (фіск — державна скарбниця), регулювальна і стимулювальна. Фіскальна — збирання коштів з населення, підприємств і організацій (фізичних та юридичних осіб). Регулювальна — регулювання грошових доходів, процесу накопичення, перерозподілу значної частки національного доходу, співвідношення між попитом і пропозицією та інших макроекономічних величин, усього процесу суспільного відтворення. Виконання П. регулювальної функції водночас супроводжується контролем держави за оновленням основних фондів, за циклічним характером виробництва, за розвитком НТП та іншими процесами, що означає недоцільність виділення суто контрольної функції П. Стимулювальна функція П. полягає у впливі на інвестиційний процес (у разі зниження ставок оподаткування), у прискоренні темпів економічного зростання, підвищення платоспроможного попиту. Регулювальна та стимулювальна функції тісно пов’язані, тому виконання однієї з них може поєднуватися з процесом реалізації іншої. Водночас між ними існують відмінності, тому ці функції доцільно розмежовувати. Так, установлення високих податкових ставок на прибутки підприємства означає виконання однієї з розподільчих функцій, але не стимулює інвестиційного процесу. Зміст кожного П. складається з елементів П., до яких належать: суб’єкт (платник П.) — особа, яка згідно з законодавством зобов’язана здійснювати внесення до бюджету П.; об’єкт оподаткування — дохід або майно, з якого здійснюються відрахування і який є основою оподаткування; податкова ставка — ставка, за якою оподатковуються особисті доходи (насамперед заробітна плата), прибуток підприємств, додана вартість, нерухоме майно та інші об’єкти оподаткування, а також здійснюються відрахування до фонду соціального страхування та інших фондів. Розрізняють пропорційні податкові ставки (П. з незмінною ставкою, що не залежать від величини доходу і прямо пропорційні йому), прогресивні (П., ставка яких зростає зі збільшенням величини доходу, що оподатковується), регресивні (П., ставка яких знижується зі зростанням величини доходу, що оподатковується); податкові пільги — законодавчо закріплене повне або часткове звільнення фізичних і юридичних осіб від сплати П. та інших обов’язкових платежів. Надаються з метою стимулювання розвитку підприємництва й зацікавлення товаровиробників у випуску соціально необхідної продукції, захисту населення. Визначення, механізм надання та дії податкових пільг регламентуються законодавчими і нормативними актами держави. Сукупність принципів оподаткування, окремих видів П., відповідних суб’єктів та об’єктів оподаткування в їх взаємодії, підпорядкованих законам розвитку функціонування економічної системи, визначає податкову систему, складовими якої є комплекс взаємодії між прямими, непрямими та іншими П. Прямі П. — сукупність П., які залежать від розмірів доходу (у т.ч. прибутку) або майна, стягуються з фізичних і юридичних осіб, за винятком П. на споживання (на окремі види споживчих товарів і послуг, на додану вартість та ін.). Прикладами прямих П. є особистий П. на прибуток, на соціальне страхування, на прибуток підприємства, майновий, промислові П. Непрямі П. — П. на товари та послуги, які залежать від розмірів споживання, додаються до ціни товарів, послуг, виконаних робіт або включаються у тариф і сплачуються споживачами. В сучасних умовах непрямі П. — П. на покупки, на продаж, П. на додану вартість, акцизи, мита та ін. Найважливіший з них — специфічні акцизи, якими оподатковуються окремі види товарів і послуг (алкогольні напої, тютюнові вироби, бензин для автомобілів тощо) та універсальні акцизи, якими оподатковується валовий обіг промислових чи комерційних підприємств. Найпоширеніша форма універсального акцизу — П. на додану вартість. Специфічні акцизи та П. на додану вартість формують до 90% загальної суми непрямих П. Залежно від бюджету, до якого надходять П., розрізняють: загальнодержавні обов’язкові П. та збори (центральні) та місцеві П. та збори. Загальнодержавні обов’язкові П. — П. та платежі, що надходять до Державного бюджету. Переважно на державні (центральні) органи влади покладено оборону країни, зовнішні зв’язки, повітряне сполучення, валютно-кредитне регулювання, розвиток фундаментальних наукових досліджень, соціальне забезпечення, стимулювання економічного розвитку. Джерело центральних бюджетів — П. з доходів фізичних осіб, П. на прибуток підприємств, ПДВ (П., що нараховується прямо пропорційно до величини новоствореної вартості, сплачується на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Платниками ПДВ є суб’єкти підприємницької діяльності, а об’єктами оподаткування — обороти з реалізації товарів, робіт, послуг), акциз, митні збори, П. на соціальне страхування (П. з фізичних та юридичних осіб, які спрямовуються на фінансування соціальних програм), пенсійне страхування, страхування від безробіття тощо. П. місцеві — П., що надходять до місцевих бюджетів від юридичних та фізичних осіб, які отримують доходи, мають майно і продають товари та надають послуги на території певної адміністративної одиниці. Стягують їх на підставі національного законодавства і рішень місцевих органів влади. Співвідношення між центральними й місцевими П. залежить від розподілу соціально-економічних функцій між різними ланками державної влади. На місцеві бюджети покладено функцію розвитку комунального господарства, будівництво окремих об’єктів економічної та соціальної інфраструктури. Джерело місцевих бюджетів — майновий П., окремі акцизи, місцевий особистий прибутковий П., промисловий П., різні види зборів (П. на собак, полювання та ін.). Однак місцеві органи влади, як правило, не наділені правом запроваджувати місцеві П., тому майже всі види таких П. затверджуються центральними органами влади.

Бухгалтерський облік та звітність в Україні / За ред. С.Ф. Голови. — Дніпропетровськ, 2000; ЕЕ: У 3 т. — К.–Тернопіль, 2000; Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV; Положение (стандарт) бухгалтерского учета 17 «Налог на прибыль»; Чабанова Н.В., Василенко Ю.А. Бухгалтерский финансовый учет. — К., 2003.