ПЛАТИНА

ПЛАТИНА (Platinum < нім. Platina < ісп. Platina — зменш. від plata — срібло) Pt — хімічний елемент VIII В групи періодичної системи Менделєєва, пор. н. 78, атом. м. 195,09, Тпл =1759 °С, Ткип =4530 °С (імовірно). Конфігурація валентних електронів: 5d96s1. Природний склад П. — це суміш 6 ізотопів, з яких 4 стабільні.

Енергії іонізації (в еВ): Pt0 >Pt+ >Pt2+ відповідно становлять 9,0 та 18,56. П. знаходиться в природі здебільшого в самородному вигляді або у сплавах, а також у вигляді хімічних сполук; це поліксен (П. з 4–11% Fe), паладіста П. (0,1–7,0% Pd), фероплатина (самородний сплав з Fe до 20%), спериліт (PtAs2), куперит (PtS), брегіт (Pt Pd Ni S). Родовища П. — Урал, Сибір, Південна Америка, Аляска, Канада, Південна Африка. Вміст П. у земній корі становить 5·10–7%. П. — сріблясто-білий метал, у чистому вигляді має значну ковкість та пластичність.

Одержують П. зі шламів електролізу Ni, Cu, Au та шліхтової П., здобутої при збагаченні розсипів шляхом розчинення в царській водці спочатку на холоді, а згодом при нагріванні; потім її осаджують у вигляді (NH4)2[PtCl6], додаючи розчин NH4Cl, осад промивають H2O та прокалюють спочатку при температурі 600 °С, а потім при 1100–1200 °С.

При кімнатній температурі П. стійка до всіх реагентів, окрім царської води та брому. Вона повільно реагує з гарячою концентрованою HNO3 та киплячою H2SO4. Розведені луги кородують П., особливо за наявності О2 та окиснювальних агентів. Аналогічну дію виявляють розплавлені оксиди, ціаніди та сульфіди лужних металів. П. реагує з галогенами при нагріванні, з S, Se,Te, P, As, Si, C при температурі червоного каління. У сполуках П. звичайно дво- та чотиривалентна, але іноді буває й тривалентною. Порошкоподібна П. може бути окиснена до PtO при 500 °С під тиском. Вона схильна до утворення комплексних сполук, тому прості солі для неї малохарактерні. Якісно П. може бути визначена при утворенні чорного осаду або колоїдного розчину при обробленні розчинів її солей різними відновниками (гідразин-гідратом, мурашиною кислотою, форміатами та ін.). Кількісно П. визначають ваговим методом, але також відомі спектрофотометричні, потенціометричні та полярографічні методи її визначення.

Сполуки П. виявляють протипухлинну, антимікробну, ристрегулювальну дію та входять до складу ЛП Карбон, Іпроплатин, Платин, Цисплатин, Оксоплатин, Циклоплатам. Механізм протипухлинної дії цих препаратів пов’язаний зі здатністю до біфункціонального алкілування ниток ДНК, що призводить до тривалого пригнічення біосинтезу нуклеїнових кислот та загибелі клітин. Здатність цих препаратів викликати регресію первинних пухлин та метастазів пов’язана також із впливом на імунну систему організму. Застосовуються ці препарати окремо або в комплексній терапії (разом з метотрексатом, циклофосфамідом, тіогуаніном, протипухлинними антибіотиками та ін.) при злоякісних пухлинах яєчка та яєчника, раковому захворюванні шийки матки, сечового міхура, при остеогенній саркомі, пухлинах голови та шиї, меланомі тощо. При застосуванні платиновмісних препаратів можливі порушення функції нирок, нудота, блювання, втрата апетиту, запаморочення, шум у вухах, зниження слуху, анафілактичні реакції, лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія, нейропатії з переважним ураженням нижніх кінцівок. При в/в введенні можливий біль по ходу вени. Препарати протипоказані при порушеннях функції нирок та печінки, пригніченні кістково-мозкового кровотворення, недостатності кровообігу, виразковому захворюванні шлунка та дванадцятипалої кишки, при вагітності та індивідуальній непереносимості. Не можна їх призначати разом із препаратами, які виявляють нефро- або ототоксичну дію (зокрема з антибіотиками — аміноглікозидами).

Кольтгоф И.М., Сендэл Е.Б. Количественный анализ. — М.–Л., 1948; Краткая химическая энциклопедия. — М., 1988; Минералы. Справочник. — М., 1960; Суховєєв В.В., Сенченко Г.Г., Ковтун Г.О. та ін. Металовмісні лікарські препарати. — К., 2000.