ПЛАНУВАННЯ

ПЛАНУВАННЯ (англ. planning) — процес вибору цілей і рішень, необхідних для їх досягнення, або особлива форма діяльності, змістом якої є розроблення й реалізація планів. П. виступає як один із способів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдине спрямування зусиль усіх членів організації на досягнення загальних цілей. Функція П. визначає цілі організації та дії щодо їх досягнення. З П. розпочинається процес управління, від його якості залежить успіх організації. Виділяють стратегічний (на вищому рівні), тактичний (на середньому рівні) та оперативний (на низовому рівні) типи П. Залежно від термінів П. може бути довгостроковим, середньостроковим і короткостроковим, а від змісту і статусу в системі управління — директивне, індикативне, стратегічне. Розглядають макроекономічне П., галузеве індикативне П., регіональне П., П. підприємства. Ефективність П. як функції управління залежить від того, якими принципами керуються при складанні планів. Загальними принципами П. є повнота (враховуються всі події та ситуації, які можуть мати значення для розвитку організації), точність (використовують сучасні методи, засоби, тактики та процедури, які забезпечують точність прогнозів), ясність (мета та заходи П. повинні мати прості та легкі при відтворенні формулювання, доступні всім членам організації), безперервність процесу, економічність (витрати при плануванні мають відповідати отриманому від планування виграшу). Рівні управління, життєвий цикл організації, ступінь невизначеності середовища виступають ситуативними факторами П. Стратегічне П. — набір дій та рішень керівництва, які ведуть до розроблення специфічних стратегій і направлені на допомогу організації в досягненні своєї мети (цілей). У рамках стратегічного П. виділяють чотири основні види управлінської діяльності: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішня координація й організаційне стратегічне передбачення. Процес стратегічного П. містить визначення місії (загальна ціль) організації, встановлення цілей, оцінку й аналіз зовнішнього середовища (політика, економіка, ринок, технологія, міжнародне становище, конкуренція, соціальна поведінка), управлінське обстеження внутрішніх складових (маркетинг, фінанси та бухгалтерський облік, виробництво, людські ресурси, культуру й образ (імідж) організації), аналіз стратегічних альтернатив, вибір, реалізацію та оцінку стратегії. Розрізняють портфельну, ситуативну та конкурентну стратегії, а також 4 базові альтернативи (зростання; обмежене стабільне зростання; скорочення й поєднання). Основними компонентами П. реалізації виступають тактика, політика, процедури, правила. Для забезпечення високого ступеня злагодженості застосовують такі управлінські інструменти, як бюджет і управління за цілями або цільовий менеджмент. При оцінці П. використовують кількісні та якісні критерії, їх системи. Стратегічне П. закінчується розробленням бізнес-плану як містка між стратегією й тактикою (див. Бізнес-план). Стратегічне або довгострокове П. реалізується через систему середньострокового (2–3-річний термін) та короткострокового (місяць, квартал, рік) П. Фармацевтичні та аптечні підприємства у своїй діяльності залежно від обсягів виробництва, організаційної структури, асортименту продукції (товарів), життєвого циклу організації та ін. можуть застосовувати різні види П. Найбільш поширені в галузі П. освоєння нової продукції, П. підвищення кваліфікації спеціалістів, П. виробництва, П. бюджету, П. розвитку аптечної мережі та ін. Великі виробничі фармацевтичні корпорації для реалізації своїх місій використовують стратегічні довгострокові плани з наповненням їх значною кількістю формалізованих деталізованих тактичних та оперативних планів.

ЕЕ: У 3 т. Т. 2. — К.–Тернопіль, 2000; Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М., 1992; Мнушко З.Н., Дихтярева Н.Н. Менеджмент и маркетинг в фармации. Ч. І. Менеджмент в фармации / Под ред. З.Н. Мнушко. — Х., 2007.