ПІРОГЕНИ

ПІРОГЕНИ або пірогенні речовини — сполуки ліпополісахаридної природи (ліпополісахариди, адсорбовані на білковому носії), з високою мол. м. і розміром часток від 50 до 1 мкм, як правило, бактерійного походження. При потраплянні П. у кров’яне русло людини (напр. при внутрішньосудинному введенні ЛП.) спостерігається швидке підвищення температури тіла до 40 °С, прискорення пульсу, лихоманка, підвищене потовиділення, нудота, головний біль. В особливо тяжких випадках можлива смерть. Пірогенність виявляють живі мікроорганізми, продукти їх життєдіяльності, тіла мертвих бактерій та продукти їх життєдіяльності, які можуть знаходитися в розчинах після стерилізації. П. умовно розділяють на екзогенні (як правило бактерійні) й ендогенні (клітинно-тканинні). Джерелом ендогенних П. можуть бути також лейкоцити та білки крові, які за певних умов утворюють і виділяють БАР з пірогенними властивостями (лейкопірогени). П. розчинні у воді, нерозчинні в спирті та ацетоні, стійкі до дії підвищеної температури. В сухому стані їх повне розкладання відбувається тільки при температурі 200 °С протягом 30 хв. П. чутливі до дії окиснювачів, напр. перекису водню або перманганату калію. Зважаючи на дуже малі розміри, вони здатні проходити через найщільніші фільтри. Виявляють П. хімічними (за допомогою кольорових реакцій), фізичними (шляхом вимірювання електропровідності та полярографічних максимумів) і біологічними методами (базуються на визначенні температури тіла кроликів, а також використовуванням лізату амебоцитів крабів сімейства Limulus, з якими П. утворюють гель). Для видалення П. використовуються різні хімічні, фізичні (физико-хімічні) й ензиматичні методи.

Гандель В.Г., Ажгихин И.С., Печенников В.М. Ибранные очерки современной теории и практики производства лекарств. — Пермь, 1975; Промышленная технология лекарств. В 2 т. Т. 2 / Под ред. проф. В.И. Чуешова. — Х., 1999.