ПІВОНІЯ НЕЗВИЧАЙНА

ПІВОНІЯ НЕЗВИЧАЙНАПІВОНІЯ НЕЗВИЧАЙНА, або мар’їн корінь (лат. Paeonia anomala, грец. Paeon — ім’я бога-цілителя Пеона + аnomalos — неправильний) — багаторічна трав’яниста рослина родини півонієвих (Paeoniaceae); рос. назва — пион уклоняющийся. Має коротке багатоголове кореневище, від якого відходять веретеноподібні м’ясисті сидячі корені. Стебла прямостоячі, ребристі, прості, 60–100 см завв. Листки голі, чергові, черешкові, двічі- або тричіперисторозсічені на вузькі (до 2,5 см завш.), ланцетні частки. Квітки правильні, двостатеві, великі (8–13 см у діаметрі), 5–6-пелюсткові, одиничні на верхівці стебла; пелюстки інтенсивно червоні, інколи блідо-рожеві, на верхівці вищерблені. Плід складається з 2–5 багатонасінних голих листянок. Цвіте в травні–червні. Основні місця поширення П.н. — Східний та Західний Сибір, де вона росте в лісах, на галявинах і узліссях. В Україні зустрічається в ботанічних садах і парках. Рослина офіцинальна. Для виготовлення ліків використовують кореневище з коренями (Rhizomata cum radicibus Paeoniae) і траву (Herba Paeoniae). Копати корені можна протягом усього вегетаційного періоду, але доцільніше заготовляти корені й траву одночасно, в період цвітіння рослини. Надземну частину (траву) відокремлюють від кореневищ. Корені обтрушують від землі, звільняють від залишків стебел (їхня довжина не повинна перевищувати 3 см) і миють. Для відновлення заростей на ділянці, де проводять заготівлю сировини з викопуванням коренів, треба залишати не менше 35% рослин, з яких дозволяється зрізати надземну частину, не ушкоджуючи при цьому бруньки відновлення. Повторну заготівлю сировини на тій самій ділянці проводять через 5 років. Зібрану сировину сушать на горищі або під укриттям на вільному повітрі. Штучне сушіння проводять при температурі 45–60 оС (перед сушінням сировину пров’ялюють). Готову сировину зберігають у сухому приміщенні, яке треба провітрювати. Строк її придатності — 3 роки. Аптеки сировину не відпускають. Корені П.н. містять дубильні речовини (8,8%), флавоноїди (1,39%), до 31% вуглеводів (крохмаль, глюкоза, сахароза), глікоіридоїди: пеоніфлорин, альбафлорин, фенологлікозид саліцин, саліцилову кислоту (0,07–1,02%), метилсаліцилат (0,66%), бензойну кислоту, ефірну олію (0,14–1,59%), сапоніни, ситостерин та сліди алкалоїдів. У золі коренів виявлено велику кількість макро- та мікроелементів: стронцій (1%), хром, сурму, марганець, нікель, вісмут, молібден, вольфрам, титан, свинець, мідь, магній, натрій, кальцій та барій, цинк, селен. Надземна частина рослини містить дубильні речовини, флавоноїди, іридоїди (2,3%), сліди алкалоїдів та аскорбінову кислоту.

У науковій медицині використовують настойку П.н., яка має седативні властивості (при неврастенії з явищами підвищеної збудливості, при безсонні, церебральній вазопатії, фобічному й іпохондричному станах та при вегетативно-судинних порушеннях різного походження). Крім того, водні й спиртові витяжки коренів П.н. мають знеболювальні властивості, зумовлюють підвищення кислотності шлункового соку. Суттєвого впливу препаратів рослини на функцію дихання й кров’яний тиск не відмічено. В нар. медицині корені П.н. вважаються ефективними при різних шлункових хворобах і поганому апетиті, від кашлю, ревматизму, при подагрі, епілепсії, для регуляції менструального циклу. Є відомості про використання нар. медициною коренів П.н. при злоякісних пухлинах шлунка, печінки і матки. Для внутрішнього застосування готують настойку і настій (10 г суміші коренів і трави, взятих у співвідношенні 1:1) на 100 мл 40% спирту; настоюють 7 днів; приймають по 30–40 крапель (до 1 чайної ложки) 3 рази на добу протягом 25–30 днів (за необхідності курс лікування повторюють після 10-денної перерви); настій (1 чайну ложку подрібнених коренів заливають трьома склянками окропу, настоюють 30 хв, проціджують — по 1 столовій ложці 3 рази на добу за 10–15 хв до їди.

Півонія вузьколиста, воронець (Paeonia tenuifolia) — багаторічна трав’яниста рослина родини півонієвих (Paeoniaceae); рос. назва — пион узколистный. Має кореневище з потовщеними у вигляді довгастих шишок на коротких ніжках коренями. Стебла прості, голі, 20–50 см завв. Листки двічі або тричі перисто-розсічені на вузькі (1–2 мм завш.), лінійно-ниткоподібні цілокраї частки. Квітки правильні, двостатеві, великі (до 8 см у діаметрі), поодинокі на верхівці стебла; пелюсток 8–10, вони криваво-червоні. Плід складається з 2–5 багатонасінних повстистоопушених листянок. Цвіте у травні. П.в. — зникаюча рослина. Занесена до Червоної книги України. Зрідка трапляється на півдні лісостепу, в степу та в Криму, переважно на степових схилах та узліссях. Легко вирощується в культурі.

Використовують траву, яку зрізують під час цвітіння рослини, і кореневі шишки, які копають восени, культивованих рослин. Сушать сировину на горищі або під укриттям на вільному повітрі. Рослина неофіцинальна. Усі частини рослини містять дубильні речовини. У квітках є флавоноїди: кверцетин, кемпферол, ранункулатин і флавесцетин. Свіже листя містить значну кількість аскорбінової кислоти. У зарубіжній і вітчизняній нар. медицині настій кореневих шишок використовують при епілепсії, анемії, кашлі, нирковокам’яній хворобі, геморої, для нормалізації менструального циклу. Настій трави п’ють при хворобах серця. Притаманні рослині токсичні властивості вимагають обережності при її застосуванні. Передозування небезпечне!

Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Турова А.Д. Лекарственные растения СССР и их применение. — М., 1974; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой — СПб., 2002.