ПОХІДНІ НІТРОФУРАНУ

ПОХІДНІ НІТРОФУРАНУ — активні речовини, в основі структури яких лежить 5-членний гетероцикл з одним атомом оксигену або фуран:

Poxidni_nitrofurany_1.eps

У медичній практиці застосовують П.н., серед яких є синтетичні похідні 5-нітрофурфуролу загальної формули:

Poxidni_nitrofurany_4.eps

3465346

За фізичними властивостями П.н. — жовті із зеленкуватим відтінком кристалічні речовини без запаху; дуже малорозчинні або практично нерозчинні у воді та етанолі (нітрофурал дуже мало- та повільнорозчинний, у киплячій воді розчинний у співвідношенні 1:5000), мало- чи повільнорозчинні у ДМФА, мало- чи дуже малорозчинні — в ацетоні; є речовинами кислотного характеру. Ідентифікують П.н. методами ІЧ- і УФ-спектроскопії, ТШХ та хімічними реакціями, які ґрунтуються на гідролітичному розщепленні, окисно-відновних, кислотно-основних властивостях, утворенні ацисолей (нітрогрупа). Груповою реакцією на П.н. є реакція з розчином натрію (калію) гідроксиду. Будова речовин, що утворюються, залежить від умов проведення реакції, особливостей хімічної будови П.н., температури, розчинника і концентрації реактиву. Напр., розчин нітрофуралу в ДМФА при додаванні спиртового розчину калію гідроксиду утворює фіолетово-червоне забарвлення; нітрофурантоїн поступово забарвлюється у жовтий, який переходить у коричнево-жовтий, а потім у — світло-жовтий колір; фуразолідон утворює червоно-фіолетове забарвлення, яке переходить у темно-синє, а потім у фіолетове або червоно-фіолетове. При проведенні реакції у воді з додаванням розведеного розчину натрію гідроксиду нітрофурал утворює оранжево-червоне, нітрофурантоїн — темно-червоне, фуразолідон — буре, фуразидин — коричневе, нітрофурантоїн — темно-коричневе забарвлення. Кислотний характер похідних 5-нітрофурану підтверджується реакцією утворення нерозчинних комплексних сполук із солями срібла, міді, кобальту та інших важких металів у слабко-лужному середовищі. Ці реакції не є специфічними. Окисно-відновні реакції (утворення «срібного дзеркала», з мідно-тартратним реактивом) можуть бути виконані після утворення альдегіду після лужного гідролізу. Гідролітичне розщеплення пов’язано з наявністю у будові П.н. азометинової, амідної та естерної груп. Нітрофурал є семікарбазоном, тому гідролізується при нагріванні як у лужному, так і в кислому середовищі. Кількісне визначення сполук цієї групи проводять методом спектрофотометрії в УФ- та видимій ділянці спектра чи окисно-відновними методами (йодометрія, броматометрія та ін.).

6558909

П.н. у медичній практиці застосовують для лікування інфекційних захворювань, оскільки ті виявляють антимікробну активність на грамнегативні та грампозитивні мікроорганізми, деякі віруси, трихомонади, лямблії, а також на мікроорганізми, стійкі до сульфаніламідів і антибіотиків. Спектр їх дії залежить від замісників у молекулах. Нітрофурал діє на грампозитивні та грамнегативні мікроорганізми, фуразолідон (містить оксазолідиновий замісник) — на грамнегативні мікроорганізми, трихомонади і лямблії, а фуразолін, який, крім оксазолідинового, має ще й морфоліновий замісник — на грампозитивні мікроорганізми. У молекулах нітрофурантоїну і фуразидину містяться залишки гідантоїну. В організмі нітрогрупа нітрофуранів відновлюється в аміногрупу. Утворені амінофурани і кисень у мікробній клітині порушують транспорт електронів, що й призводить до інактивації ферментів, інгібування продуктів токсинів, стимуляції фагоцитозу і підвищення титру комплементу. Вони ефективні при захворюваннях, збудниками яких є патогенні грампозитивні та грамнегативні мікроби, а також хламідії, трихомонади, лямблії. Затримують ріст і тих штамів мікроорганізмів, які резистентні до сульфаніламідів чи антибіотиків. До нітрофуранів резистентність збудників виробляється рідко. При пероральному застосуванні П.н. всмоктуються переважно в тонкій кишці, в середньому 50% прийнятої дози. До 60% резорбованого препарату зв’язується з білками крові, де бактеріостатична концентрація зберігається до 8 год. Із крові нітрофурани проникають у всі органи і тканини, проходять через гематоенцефалічний і плацентарний бар’єри. Частково метаболізуються в печінці. Виділяються нирками, створюючи в сечі бактеріостатичні, навіть бактерицидні концентрації, тому застосовуються для лікування захворювань сечовидільної системи. Нітрофурантоїн дещо відрізняється від нітрофуралу за спектром протимікробної дії та активністю відносно окремих видів збудників інфекційних захворювань. Із збудників кишкових інфекцій найчутливішими до фуразолідону є бактерії дизентерії, черевного тифу і паратифу, харчових токсикоінфекцій. Він порівняно з нітрофуралом активніше впливає на грамнегативну флору. Відносно слабо діє на збудників гнійної та анаеробної інфекції, але досить активний відносно лямблій і трихомонад. Резистентність збудників інфекційних захворювань до фуразолідону розвивається повільно, що також є важливою особливістю його фармакологічної дії. Призначають фуразолідон у таблетках чи свічках (у дозі 0,004–0,005 г), розчину (у концентрації 1:2500) для лікування при опіках та інфікованих ранах. Фуразолідон має такий же спектр протимікробної дії, що й нітрофурантоїн. Характеризується високою ефективністю при лікуванні інфекційних захворювань сечових шляхів, зокрема пієліту, пієлонефриту, циститу, уретриту. Його також застосовують для профілактики інфекційних ускладнень при урологічних операціях і процедурах — цистоскопії, катетеризації тощо. При лікуванні хворих П.н. можуть виникати диспептичні розлади, алергічні реакції, поліневрит. Для профілактики цих негативних реакцій необхідне вживання рідини у великій кількості, вітамінів групи В і антигістамінних препаратів. При тривалому застосуванні можуть викликати мутагенну, ембріотоксичну і тератогенну дію. Їх не можна поєднувати з алкогольвмісними напоями, сульфаніламідами, похідними 8-оксихіноліну, кислотою налідиксовою, оскільки вони інгібують ацетальдегіддегідрогеназу. Нітрофурани протипоказані у період вагітності, годування грудьми, у разі непереносимості, захворюваннях печінки, нирок, невриту, серцево-судинної недостатності. У зв’язку із серйозними побічними ефектами П.н. зараз застосовують рідко.

Беликов В.Г. Фармацевтическая химия. — Пятигорск, 1996; ДФ України. — Х., 2001; Машковский М.Д. Лекарственные средства. — М., 2012; Туркевич М.М., Владзімірська О.В., Лесик Р.Б. Фармацевтична хімія. — Вінниця, 2003; Химическая энциклопедия: В 5 т. / Ред. И.Л. Кнунянц и др. — М., 1988.