ПАДЬ

ПАДЬ (медова роса) — блискуча, солодка, густа та липка рідина на листках, яку збирають бджоли у випадку зменшення або припинення виділення нектару. П. має важливе значення як унікальне біологічне явище та продукт бджільництва. Утворення П. пов’язане з діяльністю комах, насамперед попелиць, кліщів, трипсів, хермесів, щитівок та інших шкідників, що мають спеціальні ротові органи у вигляді гострого тоненького стилета. Ним комахи проколюють листок, доходять до ситовидних трубок, по яких рухаються цукристі продукти фотосинтезу, смокчуть їх деякий час, а потім переміщаються далі по поверхні листка. Рослинний сік майже завжди знаходиться під невеликим тиском і тому витікає на поверхню, а ферменти стилета протидіють загоюванню пошкоджень. коли таких отворів на одному листку тисячі, сік може сочитися до двох тижнів і втрата органічних речовин набуває катастрофічних розмірів. П. містить багато цукристих і зовсім мало білкових речовин, щоб отримати потрібну норму білків, комахам доводиться пропускати через свій організм величезну кількість П. Як наслідок, виділяється значна маса незасвоєних цукрів, і кожна комаха лишає солодкий липкий слід екскрементів. Вони поповнюють масу П., а також використовуються мурахами як корм. Багато П. з’являється протягом червня, липня й серпня в теплу і суху погоду на листках значної кількості хвойних і широколистих дерев (липи, верби, бересту, клена), деяких кущів і трав’янистих рослин. Зібрану П. бджоли переробляють на падевий мед, який становить до 70% загального медозбору (див. Мед). Іноді П. утворюється забагато, вона стікає на землю, бджолині сім’ї приносять її у вулики по 2–3 кг щодня і тоді відкачується багато падевого меду. Встановлено такі показники збирання п. з різних рослин: з липи — 21%, дуба — 18%, верби — 12%, білої акації — 9%, осики і груші — по 8%, яблуні — 6%, клена — 4%, сливи і кропиви — по 3%, сосни, вишні, молочаю і будяка — по 2%. Порівняно з квітковим медом в’язкість і тягучість падевого меду в 2–3 рази вища, загальна зольність становить в середньому 0,569% (в той час як квіткового — 0,123%.). він містить більшу кількість цукрів, декстринів, ферментів, амінокислот, білкових і фенольних речовин, солей калію, заліза, фосфору, міді, марганцю, молібдену, натрію, магнію і трохи органічних кислот. Завдяки такому складу поліпшуються харчові якості та лікувальні властивості падевого меду. В деяких країнах попит на нього зростає, особливо на сорти світлого кольору, які за смаком і корисністю для організму вважають кращими, ніж квіткові. П. надає меду певного кольору з різними відтінками. Так, з липи та ялини мед темно-зелений, верби — коричневий, дуба — коричнево-чорний, з ялиці — золотисто-жовтий, модрини — лимонно-жовтий чи яскраво-бурий. Щоб запобігти негативному впливу падевого меду на бджіл під час зимівлі, його своєчасно відкачують, а сім’ї наприкінці літа підгодовують цукровим сиропом або забезпечують доброякісним квітковим медом. Збирання П., особливо за відсутності нектарного взятку — додатковий резерв підвищення продуктивності бджолиних сімей та одержання меду для харчових і лікувальних цілей.

Нестерводський В.А. Як одержати більше меду та воску. — К., 1966; Приймак Г.М. Продукти бджільництва та лікарські рослини в народній медицині. — К., 2001; Темнов В.А. Технология продуктов пчеловодства. — М., 1967; Універсальний словник-енциклопедія / М. Попович, І. Дзюба, Н. Корнієнко та ін. — К.–Львів, 2001; Шкендеров С., Іванов Ч. Пчелни продукты. — София, 1983; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб., 2002.