ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ОРГАНІЗАЦІЇ

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ОРГАНІЗАЦІЇ — це загальносистемна властивість організації, що відображає сукупність періодів динамічних змін у перебігу її життєдіяльності від формування до ліквідації, протягом якого закономірно змінюється послідовність окремих етапів, кожен з яких характеризується певним комплексом стратегічних цілей, завдань, ресурсів, технологій та структури. Такі періоди називають циклами чи фазами розвитку організації. Розрізняють від трьох до десяти стадій Ж.ц.о., проте основними є чотири: 1) заснування (утворення, народження); 2) період прискореного росту і розвитку; 3) етап стабілізації діяльності; 4) припинення існування чи оновлення — відновлення життєвого циклу на новому цільовому рівні. На першому етапі першочергово забезпечується передумова для створення організації — формулюється мета, спільна для групи людей. Більш детально вона конкретизується, коли засновники розпочинають певну практичну діяльність заради її досягнення. Але на самому ранньому етапі багато важливих елементів її структури та діяльності ще не визначені, а отже, і не залучені до роботи. Разом із тим це дуже відповідальний і важливий період. Саме в цей час готується майбутнє організації, визначається якість виконання певних завдань, основними з яких є: 1) визначення місії організації — основної мети, її суті, в якій буде закладено те, чим вона буде корисна для засновників та інших людей; 2) розроблення стратегічних планів на тривалий період і тактики — на найближчий період; 3) пошук і залучення ресурсів: часових, людських, матеріальних, фінансових, інформаційних; 4) розроблення доцільних форм контролю і стандартів допустимих відхилень від оптимальних станів функціонування; 5) розроблення організаційно-правових форм існування організації у довкіллі; 6) визначення ступеня готовності до практичних дій тощо. Період прискореного розвитку і росту — один із найнебезпечніших етапів у житті організації через високий рівень нестабільності, який спричинений низкою об’єктивних процесів: швидким зростанням і ускладненням структури взаємних зв’язків у колективі через прийняття нових співробітників; ще не до кінця виявленою й охопленою нішею ринку, не повністю розкритим творчим потенціалом співробітників, недостатньою розвиненістю структури тощо. Але це тимчасові «труднощі росту». Проте саме в цей період для підприємців, які створюють нові види продукції та послуг, діє додатковий сприятливий фактор — відсутність конкуренції саме в цій новій ніші ринку, яку вони починають уперше своїми діями формувати. За умов ефективного управління організація досить швидко переходить до наступного етапу свого життєвого циклу. На третьому етапі стабілізація діяльності організації як системи досягається завдяки впорядкуванню зв’язків між окремими її елементами, які по горизонталі складають так звані функціональні ділянки (напр. окремі лабораторії, кафедри, відділи тощо) та по вертикалі — рівні управління (напр. директор — заступник директора — завідувач відділу — керівник групи). Розподіл зв’язків у системі по вертикалі ще називають ієрархією. Отже, з моменту утворення для системи важливо упорядкувати і закріпити зв’язки, домогтися їх продуктивності й стабільності. В організаціях це досягається завдяки створенню певних правил, процедур, дотримання яких становить культуру певної групи. Такі правила фіксуються у статуті, функціональних посадових та виробничих інструкціях, регламентах. У неформальних групах вони діють у формі «неписаних законів». Таким чином упорядковуються взаємини людей, зумовлюється певний порядок у міжособистісному спілкуванні. Але набута стабільність повсякчас вступає у конфлікт із потребами змін, які викликаються як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, незалежними від організацій. Сприйняття будь-якого впливу порушує рівновагу системи. Неврівноважений стан, у свою чергу, шкодить успішному досягненню мети, а тривале перебування у ньому веде до дезінтеграції цілого, руйнування системи через розрив внутрішніх зв’язків. Тому виникає необхідність узгодження зовнішнього впливу із внутрішніми процесами. Воно досягається за допомогою процесу управління, який на цьому етапі сприяє збереженню структури, підтримує діяльність системи і водночас забезпечує доцільні переміни, запобігаючи можливому розвитку конфліктних станів. Стабільність, яка досягається, не статична, а динамічна. Вона означає постійний потік різних станів і форм системи, що змінюються з часом і обставинами у контрольованому цільовому руслі.

Завершення чи відновлення Ж.ц.о. залежить від двох основних чинників — наявності незавершеної мети та якості управління. Кінець Ж.ц.о. може бути зумовлений трьома основними причинами: 1) у зв’язку із завершенням завдання, для вирішення якого була створена організація; 2) у зв’язку з відміною завдання (мети) через втрату її доцільності для заінтересованих осіб; 3) через ентропійне саморуйнування внаслідок неефективного управління.

Толочко В.М., Міщенко І.В. Система основних понять теорії управління: метод. реком. — Х., 2012; Толочко В.М., Міщенко І.В. Системний підхід до управління організаціями: метод. реком. — Х., 2007; Толочко В.М., Міщенко І.В., Великий Д.Л. та ін. Управління фармацією: Підруч. — Х., 2004.