ЧАСНИК ГОРОДНІЙ

ЧАСНИК ГОРОДНІЙ (Allium sativum). Популярна лікарська і овочева культура у багатьох народів світу. Назва рослини (Allium) походить від латинського слова «āla» — крило, що вказує на зубки часнику, які містяться під крилом. За іншою версією, назва пов’язана з грецьким словом «αλεω» — уникати. Ч.г. — багаторічна трав’яниста цибулинна рослина родини цибулевих (Alliaceae). Цибулина яйцеподібна, складається з численних білих сидячих цибулинок, уміщених у загальну білу, сіру або рожеву оболонку. Стебло (квіткова стрілка) безлисте, завв. 25–60 см, у верхній частині здебільшого зігнуте кільцем. Листки прикореневі, лінійні, плоскі, зісподу кілясті, гострі, з шорсткими краями, виходять з цибулини і обгортають своїми піхвами квіткове стебло до середини. Квітки правильні, двостатеві, зібрані в зонтикоподібне суцвіття, оточене однолистим покривалом (значна частина квіток суцвіття перетворена на виводкові цибулинки); оцвітина проста, віночкоподібна, з 6 білих або зеленувато-білих, іноді червоних, ланцетних листочків. Плід — коробочка. Цвіте з червня до серпня.

Рослина походить із Середньої Азії (Таджикистан, Пакистан, Іран, Афганістан). На території України Ч.г. широко культивують як овочеву культуру. Рослина ціниться за наявність в її хімічному складі тіоетерів (органічних сульфідів, або сірковмісних сполук), які надають їй гострого смаку і специфічного різкого запаху. У цибулинах Ч.г. є глікозид аліїн та інші біологічно активні сірковмісні речовини (S-метил, S-етил, S-бутил, S-алкілцистеїнсульфоксиди, S-метилцистеїн та ін.), ефірна олія (0,4%), фітостерини, вітаміни (С — 10 мг/%, В1 — 0,08 мг/%, В2 — 0,08 мг/%, В6 — 0,60 мг/%, нікотинова кислота — 1,2 мг/%), органічні кислоти, вуглеводи, полісахарид інулін, жирна олія (сліди), макро- та мікроелементи (калій, кальцій, натрій, магній, фосфор, залізо, цинк, йод, мідь).

Ч.г. використовують у медицині протягом майже 5 тис. років. Його лікувальні властивості були відомі ще стародавнім грекам, римлянам, китайцям, єгиптянам, вікінгам. З лікувальною метою застосовують лише свіжі цибулини Ч.г. (Bulbus Allii sativi). ЛП, що містять речовини Ч.г., стимулюють виділення шлункового соку і жовчі, посилюють перистальтику кишечнику, знижують анормальну і сприяють розвитку нормальної кишкової флори, згубно діють на бактерії тифу, холерного вібріону, розширюють кровоносні судини, знижують кров’яний тиск, збільшують амплітуду і сповільнюють ритм серцевих скорочень, підвищують діурез, сприяють розрідженню густих мокрот при бронхітах, посилюють менструації, підвищують статеву активність. Пероральне застосування ЛП Ч.г. показане за відсутності апетиту, порушенні травлення, катарі шлунка і кишечнику (особливо інфекційного походження), діареї, підвищеному тиску крові, атеросклерозі, при клімактеричних неврозах, що супроводжуються головним болем і безсонням. Крім того, ЛП Ч.г. вважаються цінними профілактичними і безпечними при лікуванні цинги, різних вірусів грипу та ГРВІ, дизентерії, тифу, а також фурункулах і висипах на шкірі тощо. Дані літератури свідчать, що в країнах, де Ч.г. систематично вживають у їжу, відносно низька захворюваність на рак. Настоянку Ч.г. призначають внутрішньо для пригнічення процесів гниття й бродіння в кишечнику, при атонії кишечнику і колітах, при артеріальній гіпертензії. При зовнішньому застосуванні ЛП Ч.г. відзначають протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, болезаспокійливий, протисвербіжний, протисеборейний, кератолічний і депігментуючий ефект. Розтерті цибулини Ч.г. використовують для лікування мікозів, трихомонадних кольпітів, корости, гніздової плішивості, себореї голови, для стимулювання росту волосся. Свіжий Ч.г. і виготовлені з нього препарати не слід вживати при захворюваннях нирок, епілепсії. Рослину широко використовують у харчовій промисловості й кулінарії (уникаючи кип’ятіння).

Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред А.М. Гродзинський. — К., 1992; Пищевые растения — целители / Л.Г. Дудченко, В.В. Кривенко. — К., 1988; Универсальная энциклопедия лекарственных растений / Сост. И. Путырский, В. Прохоров. — Минск — М., 2000; Чекман И.С., Липкан Г.Н. Растительные лекарственные средства. — К., 1993.