ПРОСТАТОСПЕЦИФІЧНИЙ АНТИГЕН

ПРОСТАТОСПЕЦИФІЧНИЙ АНТИГЕН (ПСА) — глікопротеїд, що виділяється клітинами епітелію канальців передміхурової залози. У зв’язку з тим, що ПСА утворюється в парауретральних залозах, тільки дуже малу кількість його можна виявити у жінок. Визначають у сироватці крові як при незміненій передміхуровій залозі, так і при доброякісній її гіперплазії, раку передміхурової залози і його метастазах. Рівень ПСА в сироватці крові дозволяє судити про розповсюдження пухлинного процесу при раку передміхурової залози, оцінити ефективність лікування та діагностувати його рецидив. Визначення рівня ПСА у комплексі з пальцевим ректальним дослідженням проводять при масових обстеженнях чоловіків віком старше 50 років для виявлення раку передміхурової залози. Цей аналіз також дозволяє оцінити ефективність лікування раку передміхурової залози, уточнити розповсюдження пухлинного процесу і виявити його рецидив.

Референтні значення. У нормі рівень ПСА у чоловіків різних вікових груп становить: 40–50 років — 2–2,8 нг/мл (95% довірчий інтервал (ДІ) 2–2,8 мкг/л); 51–60 років — 2,9–3,8 нг/мл (95% ДІ 2,9–3,8 мкг/л); 61–70 років — 4–5,3 нг/мл (95% ДІ 4–5,3 мкг/л); понад 71 рік — 5,6–7,2 нг/мл (95% ДІ 5,6–7,2 мкг/л).

Відхилення від норми. Приблизно у 80% хворих на рак передміхурової залози рівень ПСА до лікування перевищує 4 нг/мл. Однак визначення одного лише рівня ПСА недостатньо для діагностики раку передміхурової залози. У 20% пацієнтів з доброякісною гіперплазією передміхурової залози також підвищується рівень ПСА понад 4 нг/мл. Для підтвердження раку передміхурової залози необхідні додаткові дослідження, у т.ч. — біопсія.

Фактори, що впливають на результат дослідження. Гемоліз, зумовлений необережним поводженням із пробою крові; високі дози хіміопрепаратів, таких як циклофосфамід, діетилстильбестрол, метотрексат (можливе як підвищення, так і зниження рівня ПСА).

Кишкун А.А. Руководство по лабораторным методам диагностики. — М., 2010; Лабораторные и инструментальные исследования в диагностике: Справочник / Пер. с англ. В.Ю. Халатова; под ред. В.Н. Титова. — М., 2004; Лифшиц В.М., Сидельникова В.И. Медицинские лабораторные анализы: Справочник. — Изд. 3-е, испр. и доп. — М., 2007; Михайлов И.Б. Настольная книга врача по клинической фармакологии: Руководство для врачей. — СПб., 2010.