ПРОВІЗОР

ПРОВІЗОР (лат. provisor — той, що заздалегідь віщує, піклується, заготівельник) — фахівець із повною вищою фармацевтичною освітою, яка дає право на самостійну фармацевтичну роботу і на управління аптекою чи іншою фармацевтичною установою.

П. аптек забезпечують населення та лікувально-профілактичні заклади ЛП і товарами медичного призначення відповідно до вимог належних фармацевтичних практик (GMP, GDP, GPP та ін.).

Уперше термін «провізор» з’явився в XV ст. У Російській імперії звання П. визначали як вищий фармацевтичний ступінь — вище аптекарського учня й аптекарського помічника, але нижче магістра фармації. Аптекою дозволялося керувати лише фармацевту, який має ступінь П. або магістра, віком не молодше 25 років. Для отримання ступеня П. треба було пропрацювати в аптеці учнем не менше 2–3 років, скласти іспит на аптекарського помічника, обіймати цю посаду не менше 3 років, прослухати університетський фармацевтичний курс і скласти екзамен на ступінь П. З 1845 по 1917 р. у Росії діяли правила, якими були встановлені 3 фармацевтичні звання: аптекарський учень, аптекарський помічник і П.

Класифікація кваліфікаційних характеристик у галузі фармації в різних країнах світу має відмінності. В Україні П. — спеціаліст з вищою фармацевтичною освітою, тоді як фармацевт — спеціаліст з середньою фармацевтичною освітою. В Європі фармацевт — це фахівець з вищою освітою, який має ступінь магістра. Майже у всіх країнах ЄС існує своя традиційна номенклатура: від аптекаря (Німеччина, Швеція) до зареєстрованого фармацевтичного хіміка (Великобританія, Ірландія). У Фінляндії, як і в країнах пострадянського простору, фахівець з вищою фармацевтичною освітою — це П. Однак найчастіше в країнах Європи в номенклатурі фахівців із вищою фармацевтичною освітою переважає термін «фармацевт».

Діяльність П. включає організаційні, технологічні, контрольно-аналітичні, адміністративно-господарські (управлінські) функції, визначення потреби в ЛП та товарах медичного призначення, організацію їх постачання; забезпечення сучасної технології приготування ліків за рецептами і вимогами лікувально-профілактичних закладів; приймання, зберігання та відпуск ЛП, здійснення контролю за якістю ліків; проведення інформаційної роботи про ЛП, дотримання принципів медичної деонтології, керівництво роботою середнього фармацевтичного персоналу, постійне підвищення професійного рівня. У сучасних умовах усе важливішою стає роль П. у процесі лікування, яка полягає в передбаченні напряму розвитку хвороби й коригуванні її перебігу за допомогою ліків. Крім того, П. може працювати на підприємствах хіміко-фармацевтичної промисловості, в судово-хімічних і токсикологічних лабораторіях, науково-дослідних інститутах, вищих навчальних закладах і галузевих установах різних відомств, виконуючи відповідні функції.

Для вдосконалення професійного рівня П. одержує післядипломну освіту з подальшою атестацією за такими спеціальностями: аналітично-контрольна фармація, загальна фармація, клінічна фармація, організація та управління фармацією. Для П., які працюють у наукових установах і вищих навчальних закладах та захистили дисертації, затверджено наукові ступені кандидата й доктора фармацевтичних наук.

У своїй професійній діяльності П. повинен володіти такими якостями: концентрація уваги, відповідальність, точність, акуратність, порядність, терпіння, емоційна стійкість.

Енциклопедичний словник медичних термінів. — М., 1982–1984; Мала медична енциклопедія. — М., 1991–1996; Номенклатура провізорських спеціальностей / Наказ МОЗ України від 12.12.2006 р. № 818; Перелік провізорських посад у закладах охорони здоров’я / Наказ МОЗ України № 385 від 28.10.2002 р.