ІНТЕГРАЦІЯ ГРУПОВА

ІНТЕГРАЦІЯ ГРУПОВА (лат. integration — відновлення, integer — цілий, цільний) — 1) стан групи, що характеризується упорядкованістю внутрішньогрупових структур, узгодженістю основних компонентів системи групової активності, стійкістю субординаційних взаємозв’язків, стабільністю та послідовністю їх функціонування та іншими ознаками, що свідчать про психологічну єдність, цілісність соціальної спільності; 2) ієрархічно організована сукупність внутрішньогрупових процесів, що забезпечують досягнення названого стану. І.г. виявляється у відносно безперервному і автономному існуванні групи, що припускає наявність процесів, які перешкоджають порушенню психологічної цілісності групи: відсутність інтегративних властивостей неминуче призводить до розпаду будь-якої людської спільності. У процесі розвитку групи І.г. виступає як момент спокою, рівноваги цієї системи, який, з одного боку, фіксує та закріплює результати її зміни, з іншого — пристосовує їх до попереднього стану системи. В цьому виявляється центральна — системозберігаюча — функція І.г., що зумовлює достатньо стійке відтворення групи як соціально-психологічного феномену. Конкретні дослідження І.г. зазвичай зачіпають три аспекти групової життєдіяльності: міжособистісні взаємостосунки членів групи, структуру взаємодії між ними у процесі спільної діяльності, а також характер ціннісних орієнтацій, установок і нормативних уявлень, утворюючих групу осіб. У першому випадку І.г. слід розуміти як емоційну ідентифікацію людини з групою та її членами. У другому випадку І.г. інтерпретується, як і оптимальне сполучення індивідуальних дій в умовах конкретної, напр. фармацевтичної спільної діяльності, так і узгодження функціонально-рольової поведінки членів групи при вирішенні загального завдання. Важливим показником оптимальної внутрішньогрупової взаємодії є організованість групи, тобто здатність колективного суб’єкта спільної діяльності до активної перебудови неупорядкованих групових станів в упорядкуванні та визначенні. Організованість виявляється в умінні групи самостійно створювати організацію в ситуації невизначеності, поєднувати ініціативність і різноманітність форм індивідуальної поведінки зі стійкою єдністю дій учасників спільної діяльності щодо реалізації її провідної мети. Критерієм оцінки організованості може виступати характер діяльності групи в неординарних (стресогенних) умовах, зокрема: 1) уміння групи самостійно планувати етапи здійснення поставленої мети і розподіляти подальшу роботу серед своїх членів; 2) ступінь дисциплінованості членів групи у виконанні доручених функцій; 3) здатність групи до ефективного контролю і дійової корекції індивідуальних дій і стримування дезорганізаційних проявів; 4) уміння групи у відносно стислі терміни синтезувати (підсумувати) виконану її членами роботу, забезпечувати підсумкову доцільність взаємодії тощо. Близьким показником узгодженості міжособистісної взаємодії є спрацьованість, що характеризується високою продуктивністю спільної праці при незначних емоційно-енергетичних витратах на взаємодію та достатньо суб’єктивну задоволеність її процесом і результатом. У третьому випадку І.г. розглядається як ступінь збігу (узгодженості, схожості) уявлень, орієнтацій, позицій, думок членів групи у ставленні до об’єктів (явищ, осіб, подій, цілей і цінностей), найбільш значущих для групової життєдіяльності. Відсутність інтегративних властивостей неминуче призводить до розпаду будь-якої спільності: чи то навчальної групи фармацевтичного вищого навчального закладу, чи то колективу фармацевтичної фірми.

Психологический словарь / В.Н. Копорулина, М.Н. Смирнова, Н.О. Гордеева, Л.М. Балабанова. Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов н/Д, 2003; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990; Психологія: терміни, поняття, визначення: Слов.-довід / Г.В. Ложкін та ін. — Луцьк, 2011.