ГАДЮЧНИК В’ЯЗОЛИСТИЙ

ГАДЮЧНИК В’ЯЗОЛИСТИЙ (лат. Filipendula ulmaria (L.) Maxim., рос. — лабазник вязолистный) — багаторічна трав’яниста рослина підроду Ulmaria родини розові (Rosaceae). Має повзуче дерев’янисте кореневище без бульб. Стебло 50–200 см завв., прямостояче, нерозгалуджене, облистняне, тверде, голе, ребристе. Листки переривчасто-перисті, щільні, зверху голі, темно-зелені, знизу білоповстяні. Бокові листочки (2–5 пар) широкояйцевидні або яйцевидно-ланцетні, гострі, цільні чи злегка лопатні, надрізано-пильчасті, як і долончастовидно 3–5-розсічений кінцевий листочок. Між ними та нижче них розміщено декілька пар гострозубчастих вставних листочків. Прилистки крупні, широкосерцевидні, зубчасті. Квітки дрібні, діаметром 6–8 мм, двостатеві, правильні, 5-пелюсткові (рідко — 6-пелюсткові), оберненояйцевидні, жовтувато-білі, запашні, зібрані у волотеподібне суцвіття до 20 см завд. Тичинки вдвічі довші пелюсток. Пелюстки з довгим нігтиком. Плід — спірально закручена листянка близько 3–4 мм завд. Цвіте у червні—липні.

Г.в. поширений по всій території України, в Європейській частині Росії, Західному та Східному Сибіру, Кавказі, а також в Європі, Малій Азії, Монголії, Північній Америці. Рослина росте на трав’янистих болотах, вологих луках, по берегах річок, у заболочених лісах, чагарниках та узліссях.

Підземна частина Г.в. містить вітамін С, сліди кумаринів, саліциловий альдегід, фенологлікозиди (спіреїн, монотропітин), дубильні речовини пірокатехінової групи (3,5–21,8%), флавоноїди (0,97–1,11%), халкони, лейкоантоціанідини, саліцилову кислоту. Трава містить вітамін С (0,14%), саліциловий альдегід, фенологлікозиди (спіреїн, монотропітин), ефірну олію, сліди кумаринів, дубильні речовини, катехіни, флавоноїди (1,29–9,80%), зокрема халкони, фенолкарбонові кислоти (кофейна, елагова), полісахариди, мінеральні сполуки. Серед флавоноїдів є такі сполуки, як рутин, кверцетин, кверцетину рамнозид, апігенін, гіперозид, авікулярин, спіреозид, філімарин, кверцетин-3-глюкуронід, кемпферол-4ʹ-глюкозид. Хлороформна та етилацетатна фракції з трави Г.в. містять прості фенольні сполуки (рододендрол), органічні кислоти (бензойна, м-гідроксибензойна, саліцилова, анісова, ферулова, гентизинова, галова, хлорогенова), флавоноїди (дигідрокверцетин, кверцетин та його глікозиди), кумарини (ескулетин), дубильні речовини, що гідролізуються, тритерпенові сполуки (урсолова та олеанолова кислоти). У бутанольній фракції ідентифіковані кверцетин, ізокверцетин, 4ʹ-глюкозид кверцетину, рутин, кемпферол, галова, корична, хлорогенова, кофейна, гентизинова кислоти, ескулетин, дубильні речовини, амінокислоти. Стебла містять дубильні речовини (1,91%), флавоноїди (2%). Листя містить фенолкарбонові кислоти, дубильні речовини (3,63–16,85%), катехіни, флавоноїди, серед яких переважають гіперозид, авікулярин, дипентозид кверцетину (5,0–11,0%). Квітки містять ефірну олію (0,2%), азотовмісні речовини (ізобутиламін, ізоаміламін), ароматичні сполуки (етилбензоат, бензальдегід, бензиловий та фенілетиловий спирти, 4-метоксибензальдегід (2%), ванілін, геліотропін), стероїди, вітамін С, фенолкарбонові кислоти (галова, саліцилова), дубильні речовини (до 20,0%), які представлені гало- та елаготанінами (1,2,3-три-О-галоїл-4,6-гексагідроксидифеноїл-β-D-глюкоза, 2,3-ди-О-галоїл-4,6-гексагідро-ксидифеноїл-β-D-глюкоза, димер пента-О-галоїл-β-D-глюкоза, або ругозин Д), флавоноїди 1,0–10,0% (кверцетин, спіреозид, 3ʹ-глюкопіранозид кверцетину, рутин, авікулярин, кемпферол-4ʹ-глюкозид, гіперозид), жирні кислоти (стеаринова, ліноленова). Крім того, квітки містять 0,3–0,5% глікозидів простих фенолів, а саме — монотропітин, або гаултерин, спіреїн та ізосаліцин. Плоди містять дубильні речовини, флавоноїди (2,2%), насіння — дубильні речовини, віск, жирну олію (14%), до складу якої входять олеїнова, лінолева та ліноленова кислоти.

Д.в. застосовують у народній медицині як ЛРС, що має загальнозміцнювальну, бактерицидну, діуретичну, заспокійливу, протизапальну, в’яжучу, ранозагоювальну, кровоспинну, жовчогінну, антигельмінтну, протиревматичну, потогінну дію. Відвар коренів і трави має противиразкову, седативну, в’яжучу, ранозагоювальну та кровоспинну дію при епілепсії, ревматизмі, подагрі, запальних захворюваннях нирок та сечовивідних шляхів. Відвар коренів та квіток застосовують при нервових захворюваннях, гіпертонічній хворобі, при застуді, лихоманці, захворюваннях верхніх дихальних шляхів, бронхіальній астмі, хронічному холециститі, при головному та зубному болю. Настій та відвар квіток застосовують для лікування при дизентерії, захворюваннях порожнини рота, екземі кінцівок, дерматозі, пролежнях, геморої. Настойку з листя — при трофічних виразках нижніх кінцівок, ранах, опіках. Настій квіток — для лікування пацієнтів із ревматизмом, екземою, виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки.

Літ.: Виділення та встановлення структури 4ʹ-глікозидів кверцетину з трави Filipendula ulmaria (L.) Maxim. / Н.Є. Бурда, І.О. Журавель, В.С. Кисличенко, В.Б. Дємьохін // Фармац. журн. — 2011. — № 1; Исследование эфирного масла из надземной части Filipendula ulmaria (L.) Maxim. / М.Ю. Кудряшова, Д.В. Домрачев, М.А. Ханина // Медицина в Кузбассе. — 2009. — № 7; Лекарственные растения / Сост. И.Н. Путырский, В.Н. Прохоров. — Мінськ, 2005; Растительные ресурсы СССР. Цветковые растения, их химический состав, использование. Семейства Hydrangeaceae — Haloragaceae / Отв. ред. П.Д. Соколов. — Л., 1987; Фенольные соединения Filipendula ulmaria / Е.А. Краснов, В.А. Ралдугин, И.В. Шилова, Е.А. Авдеева // Химия природных соединений. — 2006. — № 2.