ТАЛОМ (грецьк. Θάλλος — молода, зелена гілка), або слань — вегетативне тіло багатоклітинних водоростей, грибів, їх симбіозів (лишайників), а також печіночників, антоцеротовидних мохів. Т. недиференційований на органи і тканини, буває одноклітинним (хлорела, хламідомонада, нижчі гриби), багатоклітинним (ламінарія) чи багатоклітинно-нитчастим (улотрикс, спирогіра, кладофора), пластинчастим (антоцеротовидні мохи), колоніальним (вольвокс). Т. деяких водоростей (напр. аулерпи, макроцисту) зовні диференційований на стебло- й листкоподібні органи. Складну структуру Т. мають деякі лишайники. Загальна класифікація Т. базується на морфологічній диференціації. Напр., монадна, пальмелоїдна, кокоїдна, сарциноїдна, нитчаста, паренхіматозна, сифонова структури. Однак чітку межу між різними типами Т. провести складно. Розрізняють перехідні форми. Для деяких водоростей характерна монадна структура, яка характеризується наявністю одного чи декількох джгутиків, за допомогою яких водорості активно рухаються у воді. Вона трапляється серед одноклітинних, колоніальних і ценобіальних форм. Пальмелоїдна структура Т. гемімонадна, має постійну форму зростання і характеризується з’єднанням клітин водоростей, які утворюють слизисті скупчення певної форми, де клітини занурені у спільний слиз, але незалежні одна від одної, не мають між собою плазматичних зв’язків та нерухливі у вегетативному стані. Кокоїдна структура Т. характеризується окремими чи з’єднаними в колонії клітинами різноманітної форми, з твердою оболонкою і протопластом (без скоротливих вакуолей та стигм), у вегетативному стані форми з такою структурою завжди позбавлені джгутиків. Сарциноїдна структура Т. типова для нерухливих організмів кокоїдного габітуса, які здатні до найпростішого виду клітинного поділу у трьох взаємно перпендикулярних площинах і тому можуть утворювати пакетоподібні форми. Нитчаста структура Т. характеризується складенням нерухомих клітин в однорядні чи багаторядні, прості або розгалужені нитки. Поділ клітин відбувається в одній площині. Різнонитчаста структура складається з двох частин — горизонтальної, яка стелиться по субстрату, і вертикальної.
Паренхіматозна структура Т. утворюється внаслідок поділу клітин у трьох взаємно перпендикулярних напрямах. Псевдопаренхіматозна структура Т. типова для великих об’ємних багатоклітинних Т., що формуються внаслідок зростання розгалужених ниток. Сифонова структура Т. характеризується відсутністю всередині слані клітинних перегородок за наявності великої кількості ядер. У грибів і грибоподібних організмів (псевдогрибів) зазвичай виділяють амебоїдні, плазмодіальні Т., міцеліальні та дріжджоподібні Т. Амебоїдний Т. становить одноядерну клітину, яка не має клітинної стінки. Міцеліальний Т. складається з тонких розгалужених ниток — гіф, які можуть бути розділені септами на клітини (клітинний міцелій) або не мати септ (неклітинний міцелій). Дріжджоподібний Т. складається з окремих клітин, що мають клітинні стінки, або коротких структур, які легко розпадаються на ланцюжки клітин — псевдоміцелій. У лишайників за зовнішнім виглядом зазвичай виділяють Т. — накипні, листуваті й кущисті. Накипні Т. характеризуються плагіотропним (горизонтальним) типом зростання, мають вигляд порошкоподібного, зернистого нальоту чи скоринки (Lecanora dispersa, Verrucaria muralis). Листуваті Т. також мають плагіотропний тип зростання, за формою нагадують більш-менш розсічені пластинки з добре сформованим нижнім коровим шаром. Такі лишайники пухко прикріплюються до субстрату за допомогою спеціальних органів прикріплення (Parmelia sulcata, Peltigera canina). Кущисті форми за рівнем організації є вищим етапом розвитку Т. лишайнику. На відміну від інших, вони мають ортотропний (вертикальний) тип зростання гіф із верхівковим типом зростання Т. До субстрату вони прикріплюються лише невеликими ділянками нижньої частини Т. — тонкими ниткоподібними ризоїдами (Usnea hirta, Cladonia rangiferina).
З Т. водоростей отримують агар-агар, агароїди та альгінати, Т. Dunaliella salina використовують як джерело каротиноїдів. Морські водорості є джерелом харчового йоду. Останнім часом у медицині величезного значення набули антибіотики, багато з них виробляється із Т. пліснявих і променистих грибів. Відомі лікувальні властивості лишайників, які використовували у нар. медицині з давніх часів. На фармацевтичному ринку відомі такі препарати: Евозин (сировина — Т. Evernia prunastri — дубовий мох) має антимікробну дію проти стафілококів і стрептококів, застосовують при місцевому лікуванні захворювань шкіри (сикоз, фурункульоз, вовчак); Евозин-2 або Параміцин (сировина — Т. Hypogymnia physodes та Parmelia caperata) застосовують при лікуванні відкритої форми туберкульозу; Уснін (сировина — Т. Usnea hirta) має антибактеріальну дію і застосовують для лікування актиномікозу та інших захворювань шкіри.
Белякова Г.А., Дьяков Ю.Т., Тарасов К.Л. Ботаніка. — М., 2006; Окснер А.Н. Определитель лишайников СССР. Вип. 2. Морфология, систематика и географическое распространение / Отв. ред. И.И. Абрамов. – Л., 1974; Фармацевтична ботаніка: Підруч. / За ред. Л.М. Сірої. — Вінниця, 2007.