ШОК

ШОК (фр. choc — удар, поштовх) — типовий фазовий патологічний процес, який є сукупністю реакцій організму на екстремальну (надзвичайну) дію екзо- та ендогенних чинників з напруженням механізмів регуляції гомеостазу. У різних органах ці реакції проявляються порушенням макро- і мікроциркуляції крові, тканинного обміну, розвитком гіпоксії, пригніченням транспортних механізмів клітинних мембран і, як наслідок, поліорганною недостатністю. Виходять з ладу життєво важливі функції організму, що підсилюється порушеннями взаємодії однієї системи з іншою. Виділяють такі основні форми Ш.: гіповолемічний (при масивній крововтраті); травматичний (при надмірній больовій імпульсації з осередку ушкодження, наростаючій інтоксикації, втраті крові та плазми крові); турнікетний (при звільненні тривалий час стисненої кінцівки без накладення джгута вище місця стиснення — внаслідок всмоктування токсичних продуктів); опіковий; кардіогенний (при гострому інфаркті міокарда зі зменшенням ударного об’єму серця, порушенням ЧСС); гемолітичний (при переливанні крові, несумісної за груповими ознаками); анафілактичний (серед інших алергенів його можуть викликати ліки пеніцилінові антибіотики, деякі ферментні та вітамінні препарати, вакцини, сироватки, тому необхідно враховувати алергологічний анамнез, проводити проби на чутливість); токсикоз-інфекційний (при ураженні клітин бактерійними токсинами). Клінічна картина Ш. розрізняється залежно від його форми. Так, при травматичному Ш. відразу після травми у деяких потерпілих розвивається коротка фаза збудження (еректильна), яка переходить у більш виражену, тривалу фазу пригнічення (торпідну), що, у свою чергу, при недостатній або невчасній терапії призводить до появи термінального стану. В еректильній фазі Ш. відзначають рухове і мовне збудження, блідість шкіри і слизових оболонок, прискорення дихання, пульсу, нормальний або підвищений АТ, збільшення вираженості рефлексів і реакції на біль. Для торпідної фази Ш. характерні загальна загальмованість при збереженні свідомості, липкий піт, поверхневе і часте дихання, тахікардія, зниження АТ. Пацієнт з діагнозом Ш. потребує негайної госпіталізації. Лікувальна тактика включає реанімаційний, інтенсивний і відновний етапи, на кожному з яких вона залежить від форми Ш. Реанімаційний етап вирішує завдання купірування больового синдрому (наркотичні анальгетики та ін.), іммобілізації при переломах кісток, зупинки кровотечі при Ш., пов’язаному з крововтратою, відновлення гемодинаміки (інфузія колоїдних та кристалоїдних розчинів), купірування гострої серцево-судинної й дихальної недостатності (кардіотонічні засоби, за показаннями — пресорні препарати, глюкокортикоїдні гормони, нітрогліцерин в/в, оксигенотерапія, штучна вентиляція легенів), корекції кислотно-основної рівноваги (натрію гідрокарбонат). На інтенсивному етапі проводиться нейровегетативна блокада, підтримуються адекватна гемодинаміка і реологічні властивості крові, метаболічні процеси, проводиться елімінація екзо- і ендотоксинів, лікування основного захворювання, в ході якого розвинувся Ш., постсиндромна терапія при розвитку ускладнень, які загрожують життю. Після нормалізації кровообігу починається відновний етап: припиняється інфузійна терапія, призначаються церебропротекторні препарати. Про особливості лікування анафілактичного Ш. див. Анафілактичний шок.

Критерии диагностики и интенсивная терапия патологических синдромов у детей / Р.Р. Шиляев, А.Е. Баклушин, В.В. Чемоданов и др. — Иваново, 1997; Неотложные состояния и экстренная медицинская помощь / Под ред. Е.И. Чазова. — М., 1988; Неотложные состояния в клинике внутренних болезней / Под ред. А.И. Грицюка. — К., 1985.