КОРА

КОРА (cortex) — це зовнішній, розташований до периферії від камбію, комплекс тканин стовбурів, гілок і коренів дерев та чагарників, до складу якого входять луб і перидерма. За походженням виділяють первинну і вторинну К. Зовнішня частина К. виконує роль захисного покриву, гідро- і терморегулятора, внутрішня (у вторинній К.) — проведення. У фармакогнозії при дослідженні анатомічної будови прийнято виділяти зовнішню і внутрішню К., а також К. кореня і К. стебла. К. кореня первинна формується із периблеми конуса наростання, складається із паренхіми (основна тканина) з вираженими міжклітинниками і поділяється на екзодерму, мезодерму, ендодерму. Екзодерма виконує захисну, опорну і пропускну функції, складається із 3–4 шарів великих, багатокутних, щільно замкнутих клітин, що можуть бути тонкостінними або з частково скорковілими оболонками. Мезодерма — основна за масою, багатошарова запасаюча частина первинної К. Клітини живі, великі, округлі чи багатокутні, пухкі, з тонкими чи потовщеними, інколи лігніфікованими оболонками, в однодольних вони зазвичай заповнені крохмальними зернами. Мезодерма виконує також транспортну функцію, а інколи може бути повітроносною. Ендодерма — внутрішній, як правило, однорядний шар первинної К., який межує з центральним циліндром, виконує опорно-пропускну функцію. У однодольних клітини ендодерми потовщуються, корковіють і дерев’яніють радіальні та внутрішні тангентальні оболонки у вигляді підкови чи букви U. Серед цих мертвих клітин ендодерми навпроти променів ксилеми зберігаються живі пропускні клітини, по яких вода і мінеральні розчини надходять до судин. У дводольних рослин лінзовидні скорковілі потовщення (плями або пояски Каспарі) виникають спочатку тільки на антиклінальних стінках ендодерми. Надалі суберин може відкладатися по всій внутрішній поверхні всіх або більшості клітин. У однодольних рослин первинна К. залишається протягом усього життя кореня. У дводольних і голонасінних рослин первинна К. ізолюється від осьового циліндра внаслідок розвитку перидерми, яка утворюється із фелогену і злущується. К. перидерми містить корок, фелоген і шари паренхімної тканини, розташованої ззовні від провідних пучків. У безпучкової будови кореня межа К. «проводиться» по камбію. У цьому разі до К. відносять вторинну флоему, паренхімну тканину, розташовану ззовні від флоеми і перидерми. К. стебла — первинна, утворюється із туніки конуса наростання й розшарування ззовні від центрального циліндру. Складається із паренхімних клітин (основна тканина) з хлоропластами. Під епідермою буває механічна тканина — коленхіма. Внутрішній однорядний шар первинної К. називається ендодермою і містить вторинний крохмаль (крохмаленосна піхва). При вторинному потовщенні стебла дводольних і голонасінних рослин первинна К. здвигається ззовні за рахунок розростання основних тканин.

У фармацевтичній практиці як ЛРС використовують три види К. Певне фармакогностичне значення мають морфологічні ознаки К. пагонів: колір, структура, форма та колір сочевичок. Напр., К. дуба (C. Quercus) — зовнішня поверхня гладенька або трохи зморшкувата з поперечно витягнутими сочевичками, світло-бура, блискуча. Внутрішня поверхня — жовтувато-бура, з численними вздовж виступаючими ребрами, містить дубильні речовини та використовується як сировина, що має в’яжучу та протизапальну дію при гастриті, шлункових кровотечах, проносі, при отруєнні грибами, алкалоїдами, солями міді, свинцю, олова. К. калини (C. Viburnum) — зеленувато-сіра з бурими сочевичками, містить флавоноїди, дубильні речовини, ефірну олію та має кровоспинну, сечогінну, в’яжучу, седативну, гемостатичну, антисептичну, знеболювальну та тонізуючу м’язи дію. К. крушини (C. Frangula) молодих пагонів — червоно-бура, блискуча, з білими сочевичками, К. старих гілок і стовбурів — сірувато-бура. К. крушини містить похідні антрацену та в процесі сушіння й тривалого зберігання окиснюються до біологічно активних форм; геніни, тритерпенові глікозиди, дубильні, смолисті речовини. Використовується як ЛРС, що має проносну та протизапальну дію. Після витримання не менше 1 року К. крушини використовують для виготовлення відвару, сухого та рідкого екстракту, сиропу, сумарного препарату антрахінонових похідних «Рамніл». Застосовують при атонії кишечнику, хронічному запорі. К. входить до складу протизапальних препаратів Вікаїр і Вікалін, шлункових та проносних чаїв, послаблювальних та протигемороїдальних зборів, чаїв проти ожиріння.

При заготівлі К. відокремлюється по камбію; збирають навесні, у квітні—травні, в період руху соку, коли вона легко відокремлюється. З цією метою використовують добре загострений ніж, за допомогою якого роблять кілька поперечних надрізів на відстані 20–25 см і 2–3 поздовжні, після чого К. відтягують у напрямку нижнього надрізу (не доводячи до нього) і залишають на деякий час для підв’ялювання, після чого здирають. Для фармацевтичних цілей К. збирають лише з молодих гілок. К. старих гілок і стовбурів, вкриту товстим корковим шаром мертвої тканини, не заготовляють. Бажано К. заготовляти зі зрубаних, зрізаних або спиляних гілок на лісових вирубках, а не з дерев та чагарників, які ще ростуть. К. порівняно з іншими частинами рослин містить значно менше вологи. Її зазвичай висушують на відкритому повітрі або в добре провітрюваному приміщенні. При висушуванні на повітрі, щоб зберегти від роси і дощу, а також на ніч її слід заносити до приміщення. Внаслідок окиснення дубильних речовин К. майже завжди темнішає, набуває брунатного кольору. Правильно висушена К. ламається з тріском, а не гнеться.

Ботанико-фармакогностический словарь / К.Ф. Блинова. Н.А Борисова. Г.Б. Гортинский и др. — М., 1990; Правила сбора и сушки лекарственных растений: Сборник инструкций. — М., 1985; Сербін А.Г., Сіра Л.М., Слободянюк Т.О. Фармацевтична ботаніка. — Вінниця, 2007; Справочник по заготовкам лекарственных растений / Д.С. Ивашин, З.Ф. Катина, И.З. Рыбачук и др. — К., 1989.