БУР’ЯНИ

БУР’ЯНИ (plantae nocentes) — екологічна група рослин, які не культивуються людиною, а природно пристосувалися до умов вирощування культурних рослин та порушеного чи повністю знищеного на певний термін рослинного покрову. Б. — супутники людини. Одні види Б. використовуються в їжу (гірчиця біла, кропива дводомна, кульбаба лікарська тощо), інші — як ліки (полин звичайний, собача кропива п’ятилопатева, дурман звичайний тощо). Але Б. завдають чималої шкоди при вирощуванні рослин: затіняють культурні рослини, забирають із ґрунту вологу (напр. коріння амброзії полинолистої проникає на глибину до 4 м, забирає вологи вдвічі більше, ніж пшениця); знижують ефективність добрив (свиріпа звичайна потребує азоту й фосфору вдвічі більше, ніж овес посівний); виділяють у ґрунт хімічні сполуки, що негативно впливають на ріст і розвиток рослин (берізка польова, осот рожевий); сприяють поширенню шкідників, гризунів та розвитку багатьох хвороб рослин; ускладнюють обробку ґрунту; погіршують якість урожаю (кукіль звичайний, пажитниця п’янка та ін.), містять отруйні речовини; знижують якість продукції тваринництва (при домішках у кормах полину гіркого молоко стає гірким, хвощу польового — синім). Деякі Б. можуть призвести до небезпечних захворювань людей (напр. пилок амброзії полинолистої, конопель диких, полину гіркого викликає алергії). У процесі боротьби за існування у Б. виникли біологічні особливості, які дають їм можливість конкурувати з культурними рослинами: висока родючість та інтенсивне розмноження; зберігання проростання насіння протягом тривалого періоду; різні терміни проростання рослин та способи їх розповсюдження. У деяких Б. з’явилися схожі з культурними рослинами біологічні та морфологічні ознаки: близькі терміни проростання насіння та дозрівання, однакові за розмірами та формою насінини, що ускладнює очищення посівного матеріалу.

Видовий склад Б. у різних ґрунтово-кліматичних зонах України має суттєві відмінності. Це пов’язано як із неоднаковими вимогами до умов зростання, так і з ареалом окремих культур, до яких вони пристосовані. Зокрема, редька дика, зірочник середній та інші вологолюбні Б. більше поширені у Поліссі та Лісостепу і майже відсутні у степовій зоні, де їм не вистачає вологи. Багато Б., напр. пирій повзучий, берізка польова, лобода біла, осот рожевий, амброзія полинолиста, мають дуже широкий ареал у межах усієї України, а кульбаба лікарська та подорожник великий належать до рослин-космополітів.

Б. класифікують за способом живлення, місцем зростання і тривалістю життя. За способом живлення виділяють Б. самостійного типу харчування — рослини, які здатні до фотосинтезу та самостійно утворюють органічні речовини (лопух великий, череда трироздільна, полин звичайний, спориш та ін.); паразити — рослини, які повністю або частково позбавлені хлорофілу, не здатні до фотосинтезу і забезпечують свою життєдіяльність за рахунок готових органічних речовин рослин-господарів. Вони присмоктуються до коренів або стебел за допомогою присосок — гаусторій (вовчок білий, повитиця біла та ін); напівпаразити — частково користуються поживними речовинами рослин-господарів і водночас здатні до фотосинтезу (дзвінець літній, кравник червоний, омела біла та ін). За місцем зростання Б. класифікуються на дві групи — польові, або сегетальні, та пустирні, або рудеральні. Польові Б. поселяються на полях, що кожного року обробляються, незалежно від того, чи засіяні вони посівами культурних рослин, чи ні (зірочник середній, щириця біла, грицики звичайні та ін.). Пустирні Б., які зростають за межами посівів, на ґрунті, що не обробляється, поділяються на дві групи: придорожні та власне пустирні Б. Придорожні Б. ростуть на постійно та сильно витоптаних місцях — стежках, дорогах (кульбаба лікарська, подорожник великий, спориш та ін); власне пустирні Б. зростають на пустощах, часто утворюють зарості (лопух великий, полин звичайний та ін.). За тривалістю життя Б. поділяють на два підтипи: одно-, дво і багаторічні. Одно-, дворічні Б. — розмножуються лише насінням, їх життєвий цикл триває від кількох тижнів до 2 років. Серед одно- та дворічних Б. виділяють чотири біологічні групи: ярі (ефемери, ранні ярі, пізні ярі), зимуючі, озимі та дворічні; ефемери мають дуже короткий період життя — від 2–6 тиж до 5–6 міс (зірочник середній); ранні ярі — починають вегетацію рано навесні, утворюють насіння й відмирають цього ж року, дозрівають раніше ярої пшениці, ячменю, вівса чи разом з ними і є основними засмічувачами цих культур (амброзія полинолиста, щириця біла, гірчак звичайний, кропива дводомна); пізні ярі — починають вегетацію пізно навесні, розвиваються у другій половині літа по стерні зернових культур і на оброблених посівах, утворюють насіння й відмирають цього ж року (мишій зелений, подорожник великий, портулак городній); зимуючі — при ранніх сходах закінчують вегетацію у рік сходів, а при пізніх — зимують у будь-якій фазі розвитку і закінчують вегетацію наступного року (грицики звичайні); озимі — незалежно від строків проростання для свого розвитку потребують низьких температур (бромус житній); дворічні — для розвитку потребують два повні вегетаційні періоди, у перший рік утворюють прикореневу розетку, а плодоносять на другий рік (лопух великий); багаторічні — живуть багато років, розмножуються як насінням, так і вегетативними органами, іноді — лише насінням. Багаторічні Б. за способом вегетативного розмноження поділяються на кореневищні (пирій повзучий, хвощ польовий), коренепаросткові (осот звичайний), стрижнекореневі (кульбаба лікарська), повзучі або сланкі (перстач прямостоячий). Велика кількість Б. не лише приносять шкоду людині та сільському господарству, але є корисними в медицині та фармації. Тому при їх заготівлі необхідно враховувати певні вимоги: сировину заборонено збирати на посівах, що обробляються хімічними реагентами, на стежках, дорогах чи біля доріг, на пустирях у межах міста.

Найбільш поширеними Б., що мають широкий спектр біологічної активності та використовуються у медицині, є чистотіл великий, подорожник великий, кульбаба лікарська, кропива дводомна, лопух великий, череда трироздільна, різні види гірчаків, ромашка обідрана, деревій звичайний та ін.

Літ.: Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М.С. Гиляров. — М., 1989 [Электронная версия: Биологический энциклопедический словарь. — М.: ДиректМедия Паблишинг, 2006]; Професіонали про цілющі трави: вирощування, зберігання, застосування / Упор. А.Г. Сербін, В.Д. Чередниченко. — Х., 2001; Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890–1907 [Выпуск на CD и на DVD: IDDK. Адепт]. — 2002.