ШЛУНКОВИЙ ВМІСТ

ШЛУНКОВИЙ ВМІСТ (загальноклінічне дослідження шлункового вмісту). Шлунковий сік — секрет трубчастих залоз, розташованих у слизовій оболонці шлунка; бере участь у складному процесі травлення; секретується через 5–10 хв після їжі. Поза травленням шлунковий сік не виділяється. Дослідження шлункового соку має важливе значення для оцінки функціонального стану шлунка. Воно включає вивчення фізико-хімічних властивостей і мікроскопічне дослідження. Основним методом функціонального дослідження секреції шлунка є метод фракційного зондування із застосуванням стимулятора шлункової секреції (пробний сніданок). Суть методу полягає в тому, що після введення зонда в шлунок витягається увесь вміст шлунка — порція натщесерце; далі в окремі ємності кожні 15 хв збирають 4 порції шлункового соку. Подразником при цьому є зонд, введений у шлунок (перша фаза секреції, або базальна секреція); потім через зонд у шлунок вводять харчовий подразник (капустяний сік, м’ясний бульйон, «алкогольний» або «кофеїновий» сніданок). Через 10 хв після введення харчового подразника витягають 10 мл шлункового вмісту, а ще через 15 хв відкачують весь вміст шлунка — залишок пробного сніданку. Далі протягом години через кожні 15 хв витягають в окремі скляночки весь шлунковий вміст (друга фаза секреції, або стимульована секреція). У нормі шлунковий сік жовтувато-білого кольору. Домішки крові надають шлунковому соку різні відтінки червоного кольору: при свіжій кровотечі — червоний, при кровотечі, що повільно розвивається, якщо кров знаходиться в шлунку тривалий час, — коричневий. Жовч надає шлунковому соку зеленого кольору, тому що білірубін жовчі переходить у білівердин. При ахілії білівердин не утвориться й шлунковий сік при домішці жовчі в цьому випадку має жовтий відтінок. У нормі шлунковий сік запаху не має. Гнильний запах з’являється при гіпосекреції або відсутності хлоридної кислоти, застої й порушенні вмісту шлунка, стенозі, розпаді пухлини, гнитті білків. При ахілії (відсутність хдоридної кислоти) може з’являтися запах органічних кислот — оцтової, молочної, масляної. Об’єм шлункового соку визначають натщесерце: а) об’єм базальної секреції; б) об’єм шлункового вмісту, що витягають через 25 хв після пробного сніданку (залишок); в) об’єм шлункового соку, виділеного за 1 год (годинна напруга секреції). Годинною напругою 1-ї фази секреції вважають суму обсягів 2, 3, 4 та 5-ї порцій після введення зонда (без пробного сніданку). Годинною напругою 2-ї фази секреції вважають суму обсягів 8, 9, 10 і 11-ї порцій або 3, 4, 5 і 6-ї порцій після введення пробного сніданку.

Для судження про кислототвірну функцію шлунка визначають низку показників: загальна кислотність (сукупність усіх кислих продуктів, що входять до шлункового соку: вільної й зв’язаної хлоридної кислоти, органічних кислот, кислих фосфатів і сульфатів); зв’язана хлоридна кислота (недисоційована хлоридна кислота білково-соляно-кислих комплексів; при гастриті, виразці, що кровоточить, розпаді пухлини кількість білка у шлунку збільшується, при цьому може збільшуватися і вміст зв’язаної хлоридної кислоти); вільна хлоридна кислота (дисоційована форма у вигляді Н+ і Сl); дебіт хлоридної кислоти (абсолютна кількість хлоридної кислоти, що виділилася за певний час); кислотний залишок (усі кислі компоненти шлункового соку, крім хлоридної кислоти, тобто кислі солі й органічні кислоти). Показники шлункової секреції в нормі наведені в табл. 1.

Табл. 1. Показники секреції шлунка в нормі

Секреція шлунка Кислотність у титраційних одиницях Дебіт НС1, ммоль/г Дебіт вільної НС1, ммоль/г Обсяг шлункового вмісту, мл
Натщесерце До 40 До 20 До 2 До 1 До 50-годинна напруга секреції — 50–100
Базальна стимуляція
(І фаза)
40–60 20–40 1,5–5,5 1–4 Залишок до 75
Стимуляція за Ліпорським (ІІ фаза) 40–60 20–40 1,5–6 1–4,5 Годинна напруга секреції — 50–110

Нормальний вміст пепсину, обумовлений методом Туголукова, становить натщесерце 0–21 г/л; після пробного капустяного сніданку — 20–40 г/л. Вміст пепсину — важливий показник у діагностиці ахілії (стану, при якому в шлунковому соку відсутні хлоридна кислота й пепсин). Ахілія супроводжує анемію Аддісона — Бірмера, але не властива іншим формам В12-дефіцитних анемій. Ахілія, що супроводжує особливу форму гастриту — ригідний гастрит, вимагає додаткових досліджень для виключення раку шлунка. У клінічній практиці досліджують нестимульовану (базальну) і стимульовану шлункову секрецію. Як стимулятори застосовують ентеральні (капустяний відвар, м’ясний бульйон, «алкогольний» сніданок) і частіше фізіологічно адекватні парентеральні стимулятори — гастрин і його синтетичні аналоги (пентагастрин) і гістамін.

Показники стимульованої гістаміном шлункової секреції. Гістамін — один з найсильніших стимуляторів шлункової секреції, що викликає залежно від дози субмаксимальну й максимальну гістамінову секрецію. Відзначено пряму залежність між масою функціонуючих обкладкових клітин і дебітом соляної кислоти після максимальної гістамінової стимуляції. Зменшення кількості функціонуючих обкладкових клітин відбивається відповідно на об’ємі кислотної секреції. Гістамін застосовують для диференціальної діагностики органічної ахлоргідрії, що залежить від атрофічних змін слизової оболонки шлунка, від функціональної, пов’язаної з гальмуванням шлункової секреції. Нормальні величини основних показників шлункової секреції при стимуляції гістаміном наведені в табл. 2.

Табл. 2. Основні показники базальної, субмаксимальної і максимальної секреції шлунка при стимуляції гістаміном у нормі

Основні показники секреції шлунка Секреція шлунка
базальна субмаксимальна максимальна
Об’єм соку, мл /г 50–100 100–140 180–120
Загальна кислотність, титраційні одиниці 40–60 80–100 100–120
Вільна НС1, титраційні одиниці 20–40
1,5–5,5
65–85
8–14
90–110
18–26
Кислотна продукція (дебіт НС1), ммоль/г 20–40 50–65 50–75
Пепсин за Туголуковим: концентрація, мг% дебіт, мг/г 10–40 50–90 90–160

Якщо при дослідженні зі стимуляцією гістаміном у шлунковому соку виявляють соляну кислоту, то ахлоргідрія, виявлена раніше зондуванням без застосування гістаміну, розцінюється як функціональна. При органічній ахлоргідрії після введення гістаміну вільна соляна кислота не з’являється. Органічна ахлоргідрія супроводжує анемію Аддісона — Бірмера, атрофічний гастрит і часто рак шлунка. Функціональна ахлоргідрія відзначається при патологічних процесах, що супроводжуються пригніченням шлункової секреції, а в деяких випадках може бути реакцією на саме зондування. Простий і подвійний гістаміновий тести (підшкірне введення 0,08 мл розчину гістаміну гідрохлориду на 1 кг маси тіла обстежуваного) належать до методів субмаксимальної стимуляції шлункової секреції. При максимальному гістаміновому тесті Кейя підшкірно вводять розчин гістаміну дигідрохлориду з розрахунку 0,024 мг на 1 кг маси тіла хворого. За 30 хв до введення гістаміну вводять 2 мл 2% розчину супрастину для попередження його токсичної дії. Метод Кейя застосовують головним чином у наукових дослідженнях. Мікроскопічно досліджують порцію шлункового соку, отриману натщесерце: у нормі знаходять ядра лейкоцитів і незначну кількість епітеліальних клітин. Велика кількість незруйнованих лейкоцитів та епітеліальних клітин характерна для ахлоргідрії. Поодинокі еритроцити можуть з’являтися в шлунковому соку внаслідок травми слизової оболонки шлунка зондом. Значна кількість еритроцитів може бути виявлена при виразковій хворобі шлунка, у випадку виразкового раку шлунка.

Шулутко Б.И. Внутренняя медицина: Руководство для врачей в 2 т. — СПб., 1999; Назаренко Г.И., Кишкун А.А. Клиническая оценка лабораторных исследований. — М., 2002; Медицинская лабораторная диагностика (программы и алгоритмы): Справочник / Под ред. А.И. Карпищенко. — СПб., 1997.